поможіть скласти хайку

Хокку — поезія згадки, пізнання душевного перевтіленняСтаровинна класична поезія Японії народилася з народної пісні. Перейшовши в літературу, вона не втратила своєї гармонійно-музичної основи. Хокку — неримований тривірш, рядки якого складаються відповідно з 5, 7 і 5 складів, — від прози його відрізняє ритм. Як поетичний жанр хокку сформувалося ще в XІІІ— XІV столітті, відокремившись від танки (п'ятивірша). У перекладі з японської "хокку" означає "початкова фраза". Для цих віршів характерні лаконізм та глибина змісту. Основна тема хокку — нерозривна єдність природи й людини. Японці надзвичайно люблять природу. У них існують навіть обряди милування весняними квітами сакури, осіннім місяцем, раннім снігом.Перед цією розквітлою сливою,здається, й бик би замукавпершу пісню весни.М. БасьоПізнаючи природу, людина пізнає себе як частинку Всесвіту. Скільки різноманітних рослин в природі і стільки ж неповторних людей.Скільки різних трав!І в кожної — свої квіти.Оце і є подвиг.М. БасьоНе втратити свою індивідуальність у вирі життєвих негод — ось чи не головне завдання людини в цьому світі.У скількох снігахзалишилися самі собоюсоснові гілки!М. БасьоМайстри хокку вважали, що у вірші обов'язково повинно бути сабі — прекрасне і пронизливо-сумне почуття самотності, прояви якого японські поети бачили в природі, повсякденному житті, побуті. Тільки на самоті людина може поринути в глибини своєї душі.Метелик літає.Одна-однісінька тіньна всьому полі.М. БасьоЛюдині властиво згадувати своє минуле, переживати знову й знову події, що запали в серце. Найкраща пора життя — молодість, котра виблискує яскравими барвами мрій, сподівань, але вона так швидко минає...Соловей уліткув заростях молодого бамбукаоплакує старість свою.М. БасьоВідчуваючи свою єдність із природою, японські поети перевтілюються в хмарки, дерева, птахів. Холодно не тільки надворі, а й у душі, якій неспокійно у життєвому морі.Така холодна вода! —Ніяк не може заснутиЧайка на хвилях.М. БасьоМудрі хокку навчають нас пильніше вдивлятися в навколишній світ, через нього пізнавати свою душу, відчувати нероздільну єдність з усім живим в природі, любити все, що є в цьому світі, бо навіть найменша комашка чи рослина так само безцінні і важливі, як і людина.