Твір роздум" що тобі не мило те й людям не бажай

Нещодавно здавалося, що все на свiтi так легко i просто. Ось твiй дiм,твоя школа, твої друзi. У тебе немає жодної хвилини вiльної. Поки що ти- дитя, тому й не замислюєшся над тим, чи радiсно, щасливо тобi жити усвiтi, повному тривог, сльоз, розчарувань. Але час, як вiдомо, невпиннолине вперед, летить, як швидкий потяг у незвiдану далину.I ось ти вже дорослий. Одразу ж з’являються звiдкись проблеми,невирiшенi питання, i все це змушує нервувати, непокоїтись, тривожитись.Ти стаєш неурiвноваженим, а, часом, навiть, злим. Це природно, бо тивступаєш у зовсiм новий для тебе свiт, свiт Дорослих. Чомусь одразузакiнчується безтурботне, радiсне дитяче життя… I ти починаєшрозумiти, що воно вже не повернеться. Нiколи…Тобi здається, що разом iз дитинством вiдiйшло у вiчне минуле i щастя. Iтобi хотiлось би зупинити тi прекраснi хвилини, хотiлось би, щоб вонитривали вiчно, щоб повернулось щасливе дитинство, а ти лишався назавждищасливим дитям. Але, на жаль, ця сторiнка твого життя вже перегорнута,i, як би ти не кричав, бажаючи зупинити ту щасливу мить, тебе нiхто непочує, а слова твої назавжди лишаться беззвучними нотами, якi розтанутьу всесвiтi, не почутi нiким i нiчим.Поступово ти починаєш вiдчувати вiдчай, ти думаєш, що твоє щастя нiколине прийде до тебе. Ти звикаєш до цiєї думки i тодi… перетворюєшся налюдину, яка вже нiчого не чекає вiд життя i не вiрить, що все ж є воно,щастя. I тодi…мре, вiддавши душу дияволовi. Хлопець погодився, бо вважав, що це йогоостаннiй порятунок. Але ж не знав вiн, як помилявся. Юнак уже так звикдо свого безрадiсного i безбарвного життя, що зовсiм забув, що означає -бути щасливим. I прожив вiн усе своє життя, так i не побачивши i невiдчувши нiчого прекрасного. Мабуть, не судилося його вустам вимовити:“Щаслива мить, зупинись!”Ось така сумна легенда про людину, яка не вiрила у власнi сили i непроростила у своїй душi хоча б тендiтнi пагiнцi надiї на щастя. Мабуть,не згадались йому Лесинi слова: “Без надiї таки сподiваюсь!” Юнак нiчогоне робив для того, щоб бути щасливим, його душа завмерла, лише iнколиспалахував вогник надiї на те, що вiн подивиться скоро, незабаром нагодинник i вимовить магiчнi слова, але був той вогник дуже слабким iбезвольним, що майже одразу згасав, перетворювався на попiл. Чи можнабути таким? Нi! Адже з’явився ти на свiт, щоб жити, дiяти, творить;радiти i сумувати, з усмiшкою на вустах зустрiчати своє щастя.Ти повинен вiрити у своє радiсне, тепле i сонцесяйне майбутнє. Повиненборотися за нього, ти повинен вболiвати за своє щастя. Так, типовинен…I неодмiнно воно, це жадане щастя, прийде до тебе. Воно увiйде у твоюдушу тодi, коли ти цього i не чекаєш. Воно розмалює твоє життя яскравимифарбами, вiд чого ти засяєш i полетиш на крилах щастя далеко-далеко,туди, де iснуватимеш тiльки Ти i твiй казковий щасливий Свiт. Свiтщастя…Звичайно, у кожного вiн свiй. Хтось любить грошi, коштовнi речi,палаци-хороми; хтось любить зверхнiсть, любить бути головним, iншийчекає вiд життя тепла, сiмейного затишку. У всiх – своя щаслива мить.А у мене – дитинство, все ж дитинство, як же хороше почувалося менi там!Ще донедавна здавалося, що все в життi так легко i просто…