История становления географической науки

Геогра́фія  — наука, що вивчає географічну оболонку Землі (епігеосферу), її просторову природну і соціально-економічну різноманітність[3], а також зв'язки між природним середовищем і діяльністю людини. В сучасному розумінні поняття географія заміщено поняттям географічні науки.

Об'єкт вивчення географії — закони і закономірності розміщення і взаємодії компонентів географічного середовища і їхніх поєднань на різних рівнях.

Географія — одна з найдавніших наук, її основи закладені в еллінську епоху. Першою людиною, що використала слово «географія», був Ератосфен (276—194 до н. е.). Узагальнив досвід видатний географ Клавдій Птолемей в 1 столітті н. е. Розквіт класичної західної географічної традиції відбувся в епоху Відродження, яка відзначилась переосмисленням досягнень епохи пізнього еллінізму і значними досягненнями в картографії, які прийнято пов'язувати з ім'ям Герарда Меркатора. Основи сучасної академічної географії в 1-й половині XIX століття заклали Олександр Гумбольдт і Карл Ріттер.