СРОЧНОООО охарактеризуйте - опишіть основні форми рельєфу Північної Америки за наступним планом: а) назва та географічне розташування; б) характер простягання (в якому напрямку: північний, східний, західний на приклад); в) до якої тектонічної структури належить: платформа або складчаста область; г) яка найвища відмітка висоти; д) на які корисні копалини багаті (описати дві форми рельєфу, на вибір).

Рельєф Північної Америки різноманітний. Майже ідеально плоскі рівнини у центральних областях чергуються з погорбованими просторами. На сході вони межують з порівняно невисокими Аппалачськими горами, які нагадують наші Карпати. На заході підносяться Кордильєри, гострі піки яких сягають висоти понад 6 000 м.

Особливості рельєфу Північної Америки передусім зумовлені історією геологічного розвитку території, яка налічує близько 4,5 млрд років.

Кордильєри

В основі континенту розміщена давня Північноамериканська платформа. Хвиляста поверхня її фундаменту спричинила формування різних за висотою рівнин. Так, на півночі, де породи фундаменту платформи виходять на поверхню у вигляді Канадського щита, утворилася Лаврентійська височина. Південніше, де щит змінюється плитою, — Центральні та Великі рівнини. Значна висота останніх (подекуди понад 1 500 м) пояснюється потужними підняттями земної кори, що відбувалися в сусідній Кордильєрській області складчастості.

На півдні материка сформувалася молода платформа. Фундамент її має палеозойський вік і занурений під товщу осадових відкладів. Тут, навколо Мексиканської затоки, а також на узбережжі Атлантичного океану виникли великі низовини: Примексиканська і Приатлантична.

Загальну рівнинність на сході Північної Америки дещо порушують давні Аппалачські гори. Складкоутворення відбувалося тут іще в каледонський і герцинський періоди. Протягом тривалого часу Аппалачі руйнувалися. Нині це дуже згладжені й невисокі гори.

Найбільша область складчастості виникла на заході материка. Саме тут виникли Кордильєри — одна з найвеличніших гірських систем земної кулі. Найвища її вершина — гора Мак-Кінлі сягає висоти 6 194 м. В широкій системі меридіональних гірських хребтів виділяють дві основні гілки: західна — власне Кордильєри і східна – Скелясті гори (найвища вершина – гора Елберт – 4 399 м). Ці дві смуги гір розділені високими плато, нагір'ями, тектонічними впадинами й розломами. Серед них найвідоміші — вулканічне Колумбійське плато, плато Великий басейн, плато Колорадо, вулканічне Мексиканське нагір'я. Простягаючись більш як на 9 000 км і досягаючи завширшки 800-1 600 км, гірський ланцюг Кордильєр продовжується в Південній Америці. Утворення Кордильєр, як і Анд, безпосередньо пов'язане з формуванням западини Тихого океану. Тут, на заході Америки, Тихоокеанська літосферна плита занурюється під материкову, зминаючи її у величезні складки. Численні розломи на дні Тихого океану продовжуються в хребтах Кордильєр. З ними зв'язані виверження вулканів і руйнівні землетруси, що відбуваються тут і донині. Найбільші вулкани — Попокатепетль та Орісаба (найвищий на континенті — 5 700 м).

18 квітня 1906 р. у місті Сан-Франциско стався землетрус, який тривав менше хвилини. Проте його сила була понад 8 балів. Пожежі, що трапилися внаслідок цього, довершили справу. Місто було повністю зруйновано, загинуло 3 000 чоловік, 25 000 чоловік залишилися без житла.

Отже, як і в Південній Америці, головні гірські хребти Північної Америки простягаються переважно з півночі на південь і тяжіють до узбережжя.

У формуванні рельєфу Північної Америки брали активну участь і зовнішні процеси. Багато тисяч років тому північні райони материка були вкриті льодовиком, який досягав сорокової паралелі, а розміри його удвічі перевищували площу Австралії. Рухаючись, потужний льодовик вирівнював поверхню, шліфуючи навіть скелі. Він захоплював величезну кількість уламкового матеріалу (пісок, гальку, глину, валуни) і відкладав його на шляху свого просування, утворюючи тисячі горбів завдовжки у кілька кілометрів.

Формували рельєф Північної Америки також поверхневі води. Так, річка Колорадо створила один із найглибших у світі (до 1 800 м) Великий каньйон. Завдяки підземним водам, що розчинили вапняки, виникла найдовша на земній кулі карстова печера — Флінт-Мамонтова завдовжки близько 500 км.

Діяльність вітру на величезних просторах північноамериканських пустель привела до виникнення значної кількості дюн і барханів.