про атлантычный океан) плиззззззззззз

Атланти́чний океа́н, раніше Атланті́йський океа́н[1] — другий за величиною, після Тихого океану, океан на Землі. Назва походить від імені міфічної країни Атлантиди.Східною межею Атлантичного океану є береги Євразії та Африки, західною — Північної та Південної Америки, південною — Антарктиди. Також на сході межує з Індійським океаном, на заході — з Тихим, на півночі — з Північним Льодовитим. В цих межах площа океану — 91,7 млн. км², середня глибина — 3 926 м, об'єм — 337 541 тис. км³. Атлантичний океан видовжений по широті. Він тягнеться майже паралельно до берегів у вигляді S-подібної смуги, завширшки в кілька тис. км. Протяжність Атлантичного океану з півночі на південь близько 16 тис. км. Найбільша ширина океану понад 9 тис. км, найменша 2 830 км (в екваторіальних водах). Берегова лінія Атлантичного океану в північній півкулі дуже порізана. Тут зосереджені моря Атлантичного океану (Балтійське, Північне, Середземне, Чорне, Карибське) та затоки (Біскайська, Гвінейська,Мексиканська). У південній півкулі береги порізані мало (є лише одне відкрите море Веделла). Внутрішні та окраїнні моря займають близько 16% площі.

Рельєф дна океану складний. З півночі на південь Атлантичний океан перетинає підняття, яке складається з трьох підводних хребтів: Рейк'янеса, Північно-Атлантичногоі Південно-Атлантичного. В плані воно теж має S-подібну форму. Пересічна глибина над хребтами від 900 до 2 700 м, середня глибина — 3 332 м.

На захід і схід від серединного підняття розташовані глибокі котловини: у східній частині Атлантичного океану — Північно-Африканська, Гвінейська, Ангольська таКапська, у західній — Північно-Американська, Бразильська та Аргентинська. Глибина котловин в західній частині океану більша, в межах Північно-Американської котловини лежить найглибша в Атлантичному океані глибоководна западина Пуерто-Рико з відміткою — 9 218 м (глибина Мілуокі). На схід від Південних Сандвічевих островів розташована однойменна глибоководна западина з максимальною глибиною 8 262 м. На півдні, вздовж 60-ї паралелі простягається Африкансько-Антарктична котловина з глибиною 5—5,8 тис. м.

Рельєф дна Атлантичного океану, як і Тихого, є продовженням рельєфу материків. Наприклад, на шельфі Гренландії поширені давні форми рельєфу, створенільодовиком. Численні затоплені річкові долини простежуються також на дні океану. На відміну від Тихого океану, в Атлантиці мало підводних гір. Особливе місце посідає серединно-океанічний хребет, який перетинає океан з півночі на південь. Майже через увесь серединно-океанічний хребет простягається величезна поздовжня розколина земної кори — рифт. Його глибина досягає майже 2 км, ширина — до 30 км. Він розчленований численними поперечними розколинами, найглибша з яких — близько 8 км. До них тяжіють центри землетрусів та підводних вулканів, які часто височіють над поверхнею океану. Яскравим прикладом є вулканічний острів Ісландія. Крім серединно-океанічного хребта на дні океану існують й інші підняття. Разом вони розділяють ложе Атлантики на окремі улоговини. На відміну від тихоокеанських, атлантичні улоговини мають рівнішу поверхню. Це пояснюється великою кількістю осадових відкладів, накопиченню яких сприяє незначна кількість глибоководних жолобів у перехідній зоні Атлантики.

Різноманітність кліматичних умов на поверхні Атлантичного океану визначається його великою меридіональною протяжністю і циркуляцією повітряних мас під впливом чотирьох головних атмосферних центрів: Гренландського і Антарктичного максимумів, Ісландського і Антарктичного мінімумів. Крім того, в субтропіках постійно діють два антициклону: Азорський і Південно-Атлантичний. Сильний вплив на клімат роблять сезонні зимові антициклони: Канадський, Азіатський, Південно-Африканський і Південно-Американський.