А «І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев’яного, і Хорса, І Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош, і приносили їм люди жертви, називаючи їх богами, і приводили синів своїх, і жертвували їх цим бісам, і оскверняли землю требами своїми».
Б «Увійшла сама княгиня зі своїми родичами й вибраними служницями; вона йдучи поперед інших жінок, а ті в порядку йдучи одна за другою... Після них увійшли посли й представники князів руських... Сів імператор з імператрицею зі своїми дітьми й покликано було княгиню до зали й, за запрошенням імператора сівши, говорила з ним про що хотіла».
В «А було ж печенігів без числа. Виступив тоді він із города, приготував до бою дружину. Зійшлися вони на місці, де ото нині Софія стоїть, митрополія руська. І сталася січа люта, і ледве одолів він печенігів під вечір».
Г «Помер великий князь руський... і заповів синам своїм: “Тепер же поручаю я,— замість себе,— стіл свій, Київ, найстаршому сину Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він буде замість мене. А Святославу даю я Чернігів, а Всеволоду — Переяславль, а Ігорю — Володимир, а В’ячеславу — Смоленськ”».