Тезисний конспект на тему Давньої Індії

Логіка Давньої ІндіїУже в давніх упанішадах («Чхандогья», «Мундака») «…йдеться про існування кількох самостійних видів знання…, в переліку яких крім Вед і різних магічних мистецтв згадуються хронологія, логіка (риторика), етимологія, гра­матика, наука чисел, астрономія, військова наука» [І].Виникненню логіки в Індії сприяли філософські диспу­ти, на яких представники різних течій відстоювали свої погляди і спростовували думки опонентів. Тому логіка три­валий час була тісно пов'язана з риторикою, теорією ора­торського мистецтва.В історії індійської логіки виділяють три основних пері­оди, по-різному окреслюючи хронологічні рамки.За В. Донченко— перший період VI ст. до н.е. — II—III ст. н.е.;— другий період. II—III ст. — Х ст.;— третій період: XII—XVII ст. За М. Коадаковим [34]:— перший період (рання буддистська логіка) — VI—V ст. до н.е. — II ст. н.е.;— другий період (діяльність шкіл вайшешика і ньяя) — ПІ—У ст.;— третій період (розквіт буддистської логіки) — VI— VIII ст.Перший періодУже в ранній буддистський період (буддистська логіка до Дигнаги) були написані трактати про те, як ефективно вести диспути. При цьому в центрі уваги стояло питання про сутність, види та місце виголошення промов. Важли­вого значення надавалося психології мислення (не радили виступати з промовами у стані перевтоми, суму, гніву чи якогось іншого сильного збудження) і власне ораторському аспекту промови. Зверталась увага й на логічну переконливість промов та необхідність дотримання правил логікиТогочасні мислителі розрізняли шість видів промов :— промова про себе;— красива промова, що дає насолоду (художнє слово);— промови диспутів, у яких співбесідники, втягнуті в дис­кусію, висловлюють протилежні думки з приводу пев­ної тези,— "дурна промова», в якій викладається хибне вчення;— правильна промова, яка узгоджується з істинним ученням і ставить за мету донести до слухачів істинне знання;— промова, в якій викладається істинне вчення,Вважалось, що перший І другий види промов можуть бути як «хорошими», так і «дурними»; і з цим треба раху­ватися. Третій і четвертій — завжди «дурні», тому їх необ­хідно уникати, А п'ятий і шостий — завжди «хороші», їх треба завжди застосовувати.Різнили промови і за місцем виголошення:— перед царем;— перед правлячими;— на великому зібранні;— перед тими, хто добре знає вчення;— перед брахманами,— перед тими, хто любить слухати істинне вчення.Прикрашенням промови вважали і такі моменти: висо­кий авторитет її автора, довір'я і прихильність до нього, готовність вислухати виступ з боку аудиторії, відсутність боязні в оратора; знання помилок супротивників і переко­нання в перевагах своєї тези,Крім того. існували інші вимоги: під час дискусії мають добре працювати пам'ять і розум, виявлятися кмітливість;підкреслювалася важливість виразності промови, зокрема чіткості дискусії. Рекомендувалось утікати ущипливих за­уважень, не дратуватися. не гніватися, не грубіянити.Детально було розроблено і вчення про недоліки промов. Виділялося кілька груп недоліків, до першої входили:— визнання своєї власної помилки й істинності тези супро­тивника;— різні форми ухилення від продовження дискусії;— синтетичний недолік, який містив такі дев'ять різновидів промов: промова навмання, шалена, темна, непомірна (надто коротка чи надмірно тривала), бездумна (що містила десять різновидів, зокрема доповідь, доведен­ня, яке саме потребує доведення, доповідь, що ґрун­тується на алогічних чи хибних доктринах), суперечна, неясна, нескладна. Надеюсь помогла:)