Відповісти письмово на питання. 1.Як ви думаєте, з чим був пов’язаний найбільший вплив УНДО порівняно з іншими організаціями й політичними партіями на українське населення? 2.Які особливості мала діяльність українських політичних партій у Буковині й Бессарабії? 3.Які політичні сили визначали громадсько-політичне життя Закарпаття?

Західноукраїнські землі у міжвоєнний період в складі Румунії

Після втрати державності на початку 1920-х рр. українські землі опинилися у складі СРСР, Польщі, Чехословаччини та Румунії.

У межах Румунії опинилися Буковина, Бессарабія та мала частина Закарпаття — південна частина Мармарощини, а у зв'язку з цим частина української суцільної етнографічної території й низка українських етнографічних островів у цих країнах, зокрема у Бессарабії; врешті, українські острови у Банаті, який до 1918 належав до Угорщини. Крім того, на території корінної Румунії, головним чином у Бухаресті, опинилися українські політичні емігранти з України; їх основу становили колишні старшини і вояки 2 Запорізької бригади Армії УНР, які восени 1920 року перейшли Дністер.

До міст Румунії наплинуло також деяке число українців з Буковини і Бессарабії, переважно учителі й службовці, що їх румунська влада переселила, щоб ослабити український стан посідання, студенти, які вчилися у вищих навчальних закладах, головним чином у Бухаресті й Ясах.

Розселення

Етнічна мапа Румунії, 1930 рік

За офіційною статистикою у 1920 році на території Румунії проживало майже 791 тисяча українців (4,7 % усього населення) [джерело?].

За даними перепису населення 1930 року у Румунії проживало 18 057 028 осіб. З них, 582115 осіб (3,22 %) назвали себе українцями (рутенами, русинами).

Українську (русинську, рутенську) мову як рідну зазначили 641485 осіб (3,6 % усього населення Румунії).

Помітну меншину українці становили у Буковині (27,7 % етнічних українців та 32,9 % — україномовних), Бесарабії (11 та 11,6 %% відповідно), , Крішана і Марамуреш (1,7 і 1,4 %%), Банаті (0,4 %% в обох випадках) та Молдові (0,2 % мешканців з рідною українською мовою).

Українці становили найбільші етнічні громади жудеців Хотин, Чернівці та Сторожинець. Значні громади проживали у жудецях Сорока, Бєльци, Четата-Альба та Ізмаїл[1].

Українські політичні партії та організації

З 1918 по 1928 роки на окупованих Румунією українських землях діяв воєнний стан, легальну політичну діяльність партій було заборонено. З 1928 по 1938 роки у Румунії був період відносно ліберального правління, що сприяло діяльності політичних партій. З'явилась низка політичних партій. У 1938 році король заборонив політичні партії і встановив диктатуру військових.

Українська Національна Партія (УНП) — єдина легальна українська політична партія, яка діяла у Румунії в 1927—1938 роках. При виборах УНП нараховувала пересічно близько 32 000 виборців. Головою УНП був Володимир Сергій Залозецький, секретарем — Юрій Сербинюк. Посли до парламенту: Василь Дутчак, Орест Шкраба, Денис Маєр-Михальський. Інші діячі: Лев Когут, Антон Кирилів, Іван Стрийський, Іван Жуковський, Юрій Лисан, Роман Ясеницький, М.Вітан, М.Сивий та ін. Заборонена у 1938 році разом з усіма іншими румунськими політичними партіями[2].

Націоналістичний рух в Чернівцях розпочався із створення революційної групи «Легіон Українських Революціонерів» (ЛУР) на чолі з такими патріотами, як О. Зибачинський, П. Григорович та І. Басараба, а в 1932 році організовано іншу групу — «Месники України», очолювану Д. Квітковським та І. Григоровичем.

Партія українських працюючих Румунії, також — «Визволення» — політична організація в міжвоєнній Румунії. Створена в 1929 році членами підпільної Комуністичної партії Буковини[3] (з 1926 року — складової Румунської комуністичної партії) і значною частиною української секції Міжнародної соціал-демократичної партії, партія «Визволення» протягом всього свого існування була пов'язана з Робітничо-селянським блоком — легальною організацією забороненої компартії. На рубежі 1920-1930-х років змогла обрати на виборах одного зі своїх членів в парламент Румунії. Розформована в 1934 році.

1918 р. відновила діяльність Інтернаціональна соціалдемократична партія Буковини (ІСДПБ), до складу якої належала й українська секція. 31 жовтня 1920 р. відбулася конференція української секції ІСДПБ. У ній взяли участь 42 делегати та запрошені. На ній обговорювалися питання співпраці соціал-демократів у румунському парламенті. Наступну конференцію української секції ІСДПБ скликали в жовтні 1922 р.

Українська народна партія (УНП) заснована 1921 р. П. Мігулою, С. Коралєвичем і Р. Івасюком. У її програмному документі зазначалася як мета — «підпомагати румунський уряд у його змаганнях для запровадження ладу й порядку в нашім краї». Ця організація не мала підтримки в українців і незабаром припинила існування.

30 квітня 1922 р. засновано Українську народну організацію, яка задекларувала своїм завданням — «заступати український загал та боронити права трудової маси українського народу під управою Румунії».

У 1922 р. на основі колишньої народовської партії виникла Українська народно-демократична партія (УНДП).