12. Якими були особливості розвитку робітничого РУХУ В США?

Відповідь:

Ранній робітничий рух

В 1750 році близько половини населення північноамериканських колоній Великої Британії були найманими. Через зростаючу потребу у робочій силі, працівники мали порівняно хорошу зарплату і невеликий інтерес у створені робітничих організацій. Працівник у Новій Англії заробляв на той час у три рази більше, ніж його колега в Англії і навіть у шість разів більше, ніж працівник у Швеції чи Данії.

Подальша економічна криза і подальше зубожіння робітників призвели відповідно до виникнення профспілкового руху в США. Першим організованним виступом була зупинка роботи текстильної фабрики Семюеля Слейтера у 1824 році. У наступному році жіноча спілка: «Об'єднання кравців Нью-Йорка» [1] виступила з професійними вимогами до яких були додані політичні.

Успіху досягли ранні організації жінок, що були створені в Лоуеллі, штат Массачусетс. У 1845 році профспілка млинів Лоуелла направила своїх представників, щоб поговорити із законодавчими зборами Массачусетсу про умови на заводах, що призвели до перших урядових розслідуваннь умов праці. В страйках на млинах 1834 і 1836, які були в значній мірі невдалими, брали участь понад 2000 працівників.

Робітничі партії — які в основному діяли на місцевому ріні — досягли піку свого існування наприкінці 1820-х і початку 1830-х рр. Перша робітнича партія Америки була заснована влітку 1828 року у Філадельфії, звідки рух поширився на захід до Піттсбургу, Ланкастеру, Карлайлу, Гаррісбергу, Цинциннаті та інших міст в штатах Огайо і Пенсільванія. На півдні він проникли в Делавер і на півночі до Нью-Йорку, Ньюарку, Трентону, Олбані, Буффало, Сіракуз, Трої, Ютіки, Бостону, Провіденсу, Портленду і Берлінгтону. Всього у період з 1828 по 1834 роки виникли в робітничі партії в 61 містах. На виборах до міської ради Філадельфії в 1829 році представники місцевої Лейбористської партії обрали 20 депутатів, у Нью-Йорку робітнича партія добилася встановлення 10-годинного робочого дня для державних службовців. Робітничі партії розпалися, проте, на піку своєї популярності, в основному, через внутрішні чвари.

Як робоча сила на півдні США використовувалася рабська примусова праця. Робітникам було заборонено утворювати організації з метою спільних дій.

Робітничий рух у 1900-1920

З 1890 по 1914 рік заробітна плата членів профспілок в обробній промисловості зросла з $ 17,63 на тиждень до $ 21,37, а середня робочий тиждень скоротився з 54,4 до 48,8 годин на тиждень. Оплата усіх фабричних робітників була $ 11,94 і $ 15,84 оскільки членами профспілок були лише кваліфікованіші робітники заводів.

Об'єднана профспілка гірників організувала страйк на бітумних шахтах, на Середньому Заході в 1900 році, але їхній страйк на шахтах з видобутку кам'яного вугілля (антрациту) у Пенсильванії перетворився на національну політичну кризу в 1902 році. За посередництва президент Теодора Рузвельта було досягнуто компромісне рішення, за яким зберігався обсяг видобутку вугілля, підвищення заробітної плати і скорочення робочого дня, але виключалося визнання профспілок як посередників.

Жіноча ліга профспілок була заснована 1903 на з'їзді АФП у Бостоні і була слабо пов'язана з АФП. До її складу увійшли як робітниці так і представниці середнього класу реформаторів. Ліга надала фінансову допомогу, моральну підтримку і навчання навичкам праці та соціальній підтримці жінок «синіх-комірців». Найбільша активність організації припала на 1907-1922, коли під керівництвом Маргарет Дрейер Робінс були оприлюднені цілі ліги і лобіювалась мінімальна заробітна плата та обмеження робочого часу і дитячої праці.