вірш про риторику міні

меншого

мені на память вчити

Добре

ДЕ ПОДІЛАСЯ ВЕСНА?Диво дивне, дивина — Де поділася весна?Ми гуртом її шукали І до сонечка гукали:«Подивись-но з висоти,Де нам весноньку знайти?» 

Только знаки убери так вышло

ЗАПЛАКАНА ВЕСНА...Ішла весна, заплакана дощами,в хустині чорній, з поглядом скорботи.Тягнула смуток в небі журавлями,печалі вітром брала вищі ноти.Війна! Війна, по зорях кулі свищуть.Пекельним співом розійшлись гармати.Де гай шумів - чорніє попилище,і солов*ям там більше не співати.Зерном святим не засівати поля,де кров лилась - не проростає жито.Там, перепілкою, чиясь озветься доля:- Ой мамо, мамо, як хотілось жити! Стара верба в журбі схилила віти.Весна, заплакавши, просила в Бога сили,щоб встигнути покласти перші квіти,на патріотів свіжі ще могили.Дощем зайшлась. То тут, то там руїни,де мальви обіймали білі хати.За що тебе, країно солов*їна, знов чорні круки хочуть роспинати!Туман, як біль, по лану і по полю,за тими, хто плекав святе колосся.Вони пішли, щоб рятувати волю.І не вернулись, щоби нам жилося.Пташині зграї губляться в блакиті,де сонце не дарує позолоти.Іде весна, не в пишнім розмаїтті.В хустині чорній. З поглядом скорботи.Соломія Українець