Ребят помогите пожалуйста очень нужно, напишите одну народную сказку, какую-нибудь новую, тому кто ответит ставлю спасибо

І такі випадки були в селі, що вона часто розсудювала їх сама. І був такий випадок. Було троє бідних людей. Їден мав кобилу, та не мав хомута і воза. Другий мав тілко хомут, а третій лиш візочок. А колись мололи в млинах на річці. І як річка замерзне, то вже нема як молоти. Ці бідні люди не мали чим завезти зерно до млина. Той, що має хомут, каже:— Мой, бери мій хомут, справляй на свою кобилу, та запряжем її у його візок і повезем зерно до млина.

Кум Сидор мав добрий візок, запрягли вони в него кобилу і поїхали втрьох до млина. Кожен узяв потроху зерна. У млині була черга, засиділися вони, і захватила їх ніч. Вони спали, а та кобила народила лоша. Устав той, що мав хомут, та й каже:— Мій хомут вхомутився, народив лоша. А той, що мав візок, каже:— Мой, це мій візок увізочився. А той, що його кобилка, каже:— Мой, дурні, це ж моя кобила мала.

І так вони сварилися, що почали за чуприни ловитися. Не вірять їден другому. А люди направляють їх до пана і кажуть:— У пана є дівчина. Вона вас розсуди.Пішли всі три до пана. Пана не було дома. Приходять всі три, назустріч їм вийшла дівчина.— Що з вами, люди? — питає вона. Той, що його хомут, каже:— Ми всі разом приїхали до млина. І мій хомут ухомутився та й має лоша.Вона йому:

— Ану тягніть цей хомут набік. Піде лоша за ним? Тягнуть хомут набік, кличуть — лоша не йде. Вона далі:— Ану ти тягни набік візок.Тягне той набік візок і кличе — лоша не йде.— Ану ти бери кобилу веди.Взяв бідний кобилу, а лоша йде за нею.— От, — каже, — чиє лоша.А вони не вірять, зачали сваритися. Не погодилися, що вона так розсудила. А вона й каже:

— Чекайте, я вам щось розкажу. Я вчора густо посіяла просо коло річки. А риба вийшла з води і визбирала все просо.Ті два зачали й питає:— Не може бути, щоб риба визбирала з землі просо! А вона спитала:— А може бути, щоби цей ремінь з хомута вродив лоша? Або цей дерев’яний візок?І на цім кінець.

Жили собі в сусідстві два чоловіки — бідний і багатий. Багатий мав штири корові, а бідний — їдну. І того бідного корова більше давала молока, як того всі штири разом. Багачеві діти йдуть до бідного і зазирають. Приходять додому і кажуть:

— Татку, цего бідного корова більше дає молока, як наших штири. Багач їм:

— Я в него ту корову заберу. Діти питають:

— Як же ви, татку, заберете в него ту корову?

— Ви примічайте, коли бідний вигони свою корову на водопій до річки. Тоді вигоньте й свою худобу.

Вигнали свою корову діти того бідного, вигнали худобу й багачеві. Іде та худоба догори, від річки, багач виходи з усією сім’єю, загнав свою худобу на подвір’я і бідного корову тоже загнав. Позапирав залізні ворота і поклав завори. Бідного діти поплакали й пішли додому.

Прийшли та й сказали татови й мамі:

— Багач забрав нашу корову.

Прийшла жінка під ворота багача, прийшов чоловік. А багач навіть і слухати не хоче. І не дав корову. Жінка й каже чоловікові:

— Йди до поліції. І скажи старості, що він забрав нашу корову і не хоче дати.

А той староста сам з куркулів і нічого бідному не помагає. Закликав він багача і каже:

— Дай йому корову.

Прийшли вони додому, а він дає не ту, але дає свою, найгіршу. Бідний зачав кричати, а той ударив бідного в голову і сказав:

— Не береш, то й цеї не даю.

Прийшов бідний додому та й плаче: «Що робити? Дає мені якусь ніяку. Я не хотів брати, а він мені ще голову набив». Каже жінка:

— Йди до пана. Не може бути, щоб корова наша пропала. Пішли вони до пана, сказали. Посилає пан ватагу за багачем. Приходи багач. Пан питає:

— В чім діло? Багач каже:

— Він мав якусь коровку. Пустили її його діти межи мої корови, а вона зайшла з ними на моє подвір’я. Я йому даю, а він не хоче брати.

Пан каже бідному:

— Чо’ ти не хтів брати?

— Бо він не мою корову дає, а свою найслабшу. Пан каже:

— Ідіть обидва додому. А після обіду прийдете і відгадаєте три загадки. Хто ті загадки відгадає, того й буде корова.

Плаче бідний. Але в него була дівчина, яка аж у сім років зачала говорити. І вона віщувала дещо. Та дівчина каже:

— Тату, пан вам дасть три загадки. Перша загадка буде така: що май жирніше в світі? А ви скажете, що свята земля найжирніша, бо всіх насищає. Друга загадка буде така: що май солодше на світі? То ви скажете, що сон. Бо як людина схоче спати, то й мед упустить з рук. А потім пан запитає, що май шпарке на світі. А ви скажете, що май шпаркіша на світі думка. Йдіть, тату, лиш не забудьте то все, що я казала.

Пішов бідний до пана. Приходить до пана й багач. Пан питає його:

— Що є на світі май жирніше? Багач каже:

— В мене, пане, є три кабани. То їден такий жирний, що само сало. Отой і є найжирніший.

А пан:

— Неправда.

І питає бідного:

— Що май жирніше на світі? А бідний:

— Свята земля, пане. Вона годує весь мир.

— Правильно. І питає багача:

— Що май солодше на світі? Багач каже:

— Майський мед. Солодшого нема на світі. Пан:

— Неправда.

І питає бідного:

— Що май солодше на світі? Бідний каже:

— Сон май солодший. Як схочеш спати, то й мед упустиш з рук.

— Правда, — сказав пан. І спитав багача: — Ану відгадай ще одну загадку: що май шпарке на світі?

Багач каже:

— У мене є такий кінь, що не біжить, а летить. Пан:

— Неправда твоя.

І питає те саме бідного. А бідний каже:

— Пане, найшпаркіша на світі думка. Можна весь вік ходити, а за хвилину все те передумати.

— Правда твоя, — сказав пан. — Ідіть додому, і ти віддай бідному його корову. А ти возьми в него свою корову, і щоб через дві години був у мене.

Пішов бідний, забрав корову. І не знає він, чого пан його кличе. Зажурився він. Взяв шапку на голову та й іде до пана. Прийшов і каже:

— Пане, я прийшов.

— Сідай. Сів бідний.

— Звідки ти знав ці загадки? Хто тобі сказав? Не такі є люди, як ти, та й не знають, а ти так файно сказав.

Бідний каже:

— Пане, в мене є дівчина. Вона змалку сім років не говорила, а тепер заговорила. Це вона мені все сказала.

Бере пан з миски два яєчка, загортає їх у папір і дає бідному.

— Йди дай це свої дівчині. Щоби вона цеї ночі підсипала ці яйця під квочку і щоби виростила з них до дня два таких кугути, щоб були в борщ.