художні засоби в поемі СИМВОЛИ СИЛИ Й ДОБРА да 50 баллов

Чом так рано лягла, буй – Романе,
Неспокійна твоя голова?
Сльози впали на личенько Анни,
П’ять – Данилку, Василькові – два.

Чи такими були її мрії,
Як тоненька, мов срібна струна,
Поспішала сюди з Візантії
Для волинського князя жона?

А сьогодні у ніченьку темну,
Наче бідні скитальці, вони
Володимир лишають таємно
Через отвір міської стіни.

Раз у раз дві голівки шовкові
До грудей притуляє, сумна.
Сподіватися марно любові
І від ляха, і від угрина.

Не журись, ще засвітяться радо
В материнських очах промінці,
Ще повернеться батьківська влада:
Київ, Галич, Волинь – всі кінці.

І не встоять татари зухвалі
Перед натиском княжих мечів.
Ще запишуть братів у скрижалі –
Будівничих, наук сіячів.

Пам’ятатимуть в кожній оселі
Їх, як символи сили й добра.
...Спіть, сини, на чужинській постелі,
Ще для вас не настала пора.
ΙΙ
Зморшка перерізала,
В стулених устах завмерла сила.
Боже, скільки клопотів лягло
На державу голову Данила!

В погляді крізь замкове вікно
Радість переплетена і туга.
Наче меч упав на полотно,
Між гаїв квітучих – срібна Луга.

Тричі славний Галич здобував,
Для усіх став прикладом відваги,
А невдовзі в різнобарв’я трав
Подали литовці і ятвяги.

Пам’ятає мій народ чи ні,
Як ламались об кольчуги стріли?
Переміг він у Дрогочині
Хрестоносців військо знавісніле.

Пролягли від міста й до села
Князю доброму пошана й слава,
Храмами, науками цвіла
Вся Волинсько-Галицька держава.

Раптом де й взялася татарва
І Батий, неначе ангел смерті.
Не одна злетіла голова,
І міста, і люди в порох стерті.

Але й цю навалу він здолав,
Відродив державу із руїни.
...На весь світ прославились діла
Істинного сина України.
ΙΙΙ
Пролітають літа над Вкраїною сивим туманом,
Не багато – не мало, минуло їх вже вісімсот.
Та державу, збудовану в древності князем Романом,
Пам’ятає завжди і шанує волинський народ.

Човен пам’яті знов гойдають історії хвилі,
Виринають забуті події, думки, імена.
Ми державу свою збудували, брати наші милі.
Дай же, Боже, щоб в світі навік утвердилась вона.

Чи настане той час, щоб серця ми з’єднали
І ніколи сльоза не торкала дитячих повік?
Дайте руки на поміч, Романе, Мстиславе, Даниле,
Щоб сплелись крізь роки наші долі віднині й повіки.

Мій народе, ще буде життя нам барвінком стелиться,
Веселково постане над світом з роси і води.
І хоч наш Володимир, на жаль, вже давно не столиця,
Але містом найкращим залишиться він назавжди.