Вірш про червону книгу України

«Червона книга»

Розітнувши хмар завісу,

Над безмежним жовтим ланом

Виринає із-за лісу

Білохвостий птах-орлан.

Тільки пера розчепірить

Махові — яка краса!

Наче ними хоче змірять

Ясно-сині небеса.

Ген над хмар скелясті кряжі

Поринають у блакить.

Що ж кричить він?

Що він каже, Красень.

Що йому болить?

Він говорить про єдине,

Він благає про одне: —

Можеш лише ти, людино,

Зберегти мене!

Бережіть нас

В Червону книгу ми занесли

Світ неповторний та чудесний,

Що поступово вимирає,

Давно рятунку в нас благає.

Невже в майбутньому на світі

Не будуть квітнуть дивні квіти:

Конвалії й фіалки ніжні,

І вісник березня —підсніжник?

Ми всі господарі природи,

Тож збережімо її вроду!