Продовження казки Злагода

ЗЛАГОДА

Колись давно біля зелених гір на березі Іссик-Кулю жив один дідусь. Було в нього багато дітей, а ще більше онуків. Але діти виросли й почали сваритися між собою. Це дуже засмучувало дідуся й бабусю. А сварки між невістками, дочками та синами не вщухали.

Якось уночі випав глибокий сніг. Прокинувся вдосвіта дідусь і вирішив прочистити довкола юрти доріжку. Коли бачить: на снігу сліди, наче хтось ще до нього вийшов з юрти. «Чи не злодій, бува?» - подумав дідусь та й пішов тими слідами. Слід привів його до високого дерева і пропав. «Як не крути, а злодій, напевно, на цьому дереві заховався», — вирішив дідусь і гукає:

-  Хто б ти не був, злізай! Я тебе вистежив від самого дому.

-  Я твоє щастя, — почувся голос. — Не можу я залишатися у твоєму домі. Але коли вже ти вистежив мене, виконаю твоє бажання, дам тобі все, що тільки побажаєш, - землю, худобу, всіляке майно. Вибирай, що хочеш.

Розгубився старий, не знає, що просити в щастя. Подумав та й каже:

-  Ти мене тут зачекай, а я піду додому пораджуся зі своїми дітьми.

Погодилося щастя. Вітром полетів, птахом полинув додому дідусь, розповів усе та й просить поради.

Кожен пропонує своє.

-  Бери худобу, без худоби не проживеш, - каже дружина.

-Ні, — кажуть сипи. — Проси землю, без землі не обійдешся.

-  Хіба то життя без гарного одягу? Одяг проси, - наполягають дочки.

Наприкінці запитали в найменшого хлопчика, дідусевого онука.

-  Проси краще злагоди, дідусю. Тяжко жити, коли й нема, — каже хлопчик.

-  Добра твоя порада, - зрадів дідусь.

Зрештою й усі зійшлися на тому. Знову пішов дідусь тими ж слідами та й став під деревом.

-  Слухай, щастя, нічого нам не треба. Хай буде тільки злагода в домі, — сказав він.

-  Гей, дідусю, де злагода, там мушу бути і я. Доведеться мені повертатися, — сказало щастя і повернулося до дідусевої оселі.

З того часу дідусева родина живе дружно й щасливо.