за допомогою яких образів Басьо передає різні стани природи

Поезія, на мою думку, це такий рід літератури, де найбільше говорить душа. А вона не може бути байдужою до краси природи. Головне — навчитися «бачити» серцем так, як це умів робити один із найвидатніших поетів Японії другої поло­вини XVII століття Мацуо Басьо.

Важливо зрозуміти, що краса є в усьому, бо так розпорядилася матінка- природа: у цвітінні квітів, у .місячному сяйві, у подихові вітру, у плескоті хвиль. Читаємо у поета:

Чистий водоспад…

З ярих сосен глиця в воду падає улад.

(Переклад М. Лукаша)

Про що цей вірш Мацуо Басьо? Мабуть, про спокій і велич природи, в якій усе гармонійно. Уявляється чистий водоспад, що символізує цнотливість приро­ди, шепіт сосен, які гублять свою глицю. І на душі стає теж спокійно, і хочеться зберегти цю дивовижну мить єднання з природою.

Або інший вірш:

Білий лотос-цвіт:

не цурається багна, із якого зріс.

(Переклад М. Лукаша)

Ця коротка поезія про досконалість природи, про її чистоту. А ше — про те, що чорна земля породжує красу. Як відомо, у буддизмі лотос є символом чистоти. Він виростає з бруду, але залишається чистим. Отже, головне, щоб бруд не тор­кнувся тебе, твоєї душі. Люди, на жаль, не завжди здатні це зрозуміти.

А скільки радості викликали у ліричного героя непоказні сірики (народна на­зва грициків звичайних)!

Стань, мандрівцю, глянь:

попід тином оно-но сірики цвітуть!

(Переклад М. Лукаша)

Він стає щасливим, дивлячись на цю рослину. Може, вона нагадує йому рід­ний край, домівку. Ця поезія є найкращим доказом того, що слід вчитися бачити красу у звичайному.

То що є краса? Це все, що нас оточує. А від людини залежить навчитися ба­чити її та берегти.