3 невеликі легенди Срочно Потрібно

Легенда про калину

    Дівчина Калина збирала у лісі ягоди і раптом побачила, що вороги - татари йдуть до села. Побігла вона у село і попередила односельців. Сміливо кинулись до бою козаки, але в багато разів більше було ворогів - спалили село, а Калину - дівчину-красуню у полон взяли. За те, що оповістила село, відтяли їй голову, і виріс на тому місці чудо-кущ, що за ім'ям дівчини Калиною нарекли. Люблять і пам'ятають люди Калину, а калина стала своєрідною пам'яткою про рідну землю, оберегом українців.

Легенда про дівчину-Україну

    Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну i порядок, росіяни - владність, поляки - здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини.

    - Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь.

    - Я - Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

    - Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?

    Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

    - Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.

  Узяла дівчина - Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ.

Хліб і золото (легенда)

  Колись ще давно на галицькій землі жив-панував король Данило. Був король багатий та мав власного майстра, який виготовляв йому срібні та золоті гроші. Майстер працював у залі, де була каса під суворим наглядом короля, який відкривав залу, аби майстер зайшов і мав змогу працювати, та зразу ж закривав за ним двері. Лише після роботи король власноруч випускав майстра із зали з касою. Тож лише він знав про справжнє багатство Данила, і так розжився, що геть забув як це голодним бути, і каже королю:

    - Золото — то цар.

    - Ні, майстре, то хліб — усьому голова, - виправляє його Данило.

    - Та ні, золото та срібло, - сперечався з королем майстер.

    Сперечалися чоловіки, аж поки королю це не обридло і не пішов він геть з майстерні. А наступного дня бачить Данило — а на стіні майстерні напис: “Хліб — болото, а всьому голова — срібло й злото”.

    На це король лише промовчав. А наступного ранку, як зазвичай, він привів майстра, замкнув його, а тут новини від гінця — ворог наближається, треба рушати у похід. Так Данило зібрав військо та відправився захищати рідний край, а от про майстра забув зовсім. А відчинити його ніхто не мав права, бо був такий наказ короля, інакше — смерть.

  Минуло кілька місяців. Данило з військом повертаються додому, перемога дісталась їм. Але ні майстра, ні подарунка на честь перемоги, на який король так чекав, не було. І ось Данило згадав. Швидко зістрибнув з коня та підбіг до каси, відчиняє, а там кістяки на купі золота — все, що залишилось від майстра. А на стіні золотом написано: “Срібло, золото — то болото, а хліб — цар”.

Отак життя навчило...