Пояснить назву казкы момотаро як назва повязана з традициями японцев

Момотаро або Хлопчик-Персик

Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня дід і каже:

—    Чуєш, стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!

—    Авжеж, старий, це була б невимовна радість! — відповідає баба.

Зітхнули вони й узялися до роботи: дід пішов збирати хмиз у гори, а баба — прати білизну в річці.

Пере вона білизну, пере, коли дивиться — злегка погойдуючись, пливе річкою великий-великий персик.

«Мабуть, дуже смачний!» — подумала баба і, виловивши персик із води, понесла його додому.

Прийшов дід увечері з хмизом.

—    Гарний персик, чудовий!

—    То, може, покуштуємо? — запитала баба і взялася різати персик ножем.

Та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: «Ой, болить!» — із персика вистрибнув опецькуватий1 хлопчик.

—    Ото несподіванка! — вигукнув дід.

—    Це, певно, боги нам його послали! — зраділа баба.

Дід і баба назвали хлопчика Момотаро, тобто Хлопчик-Персик.

Момотаро ріс як на дріжджах: з’їсть одну чашку рису — стає вищим, з’їсть другу — стає ще вищим. Скоро він перетворився на прегарного юнака.

Одного дня впав Момотаро на коліна перед дідом і бабою та й каже:

1 Опецькуватий — невисокий, незграбний на вигляд, недоладний.

Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ,

Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів1.

—    Ну що ж, щасливої тобі дороги! Тільки пильнуйся!

Баба спекла хлопцеві найбільших у Японії смачних коржів, а дід подарував йому хустину — зав’язувати голову, щоб піт не стікав на чоло, шаровари і меч.

На околиці села Момотаро зупинив собака й запитав:

—    Момотаро, куди це ти вирядився?

—    Підкоряти Острів Чудовиськ.

—    Тоді і я піду з тобою. Тільки дай мені найбільшого в Японії коржа.

—    Гаразд, будь моїм слугою, — сказав Момотаро, вийняв із торби просяного коржа і дав собаці.

Тепер вони йшли вдвох.

У передгір'ї зустрівся їм фазан.

—    Момотаро, дай і мені просяного коржа, — попросив він.

—    Гаразд, бери коржа й будь моїм слугою!

Коли Момотаро з двома слугами опинився далеко в горах, трапилася їм по дорозі мавпа.

—    Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!

—    Гаразд, ось тобі корж!

Нарешті добулися вони вчотирьох до Острова Чудовиськ.

Перед великою чорною брамою стояв вартовий — червоношкіре чудовисько.

Фазан злетів у повітря і видзьобав йому око. А тим часом мавпа перестрибнула через браму й відсунула засув.

—    Я — найсміливіший у Японії Момотаро! Чудовиська, приготуйтеся до бою! — піднявши меч, закричав Момотаро і вбіг у двір.

—    Рятуйте! — заверещав вартовий і, затуляючи око лапою, побіг до своїх.

—    ІЦо це за Момотаро?! Ану забирайся геть! — закричали чудовиська, вистромивши вперед залізні списи.

Та фазан кинувся дзьобати їм очі. своїм довгим дзьобом, мавпа — дряпати обличчя кігтями, а собака — кусати за ноги,

1 ІІросяииіі корж — тут: традиційна страва (цукерка кібі-данґо) в провінції Кібі (легендарній батьківщині Момотаро, нині префектура Окаяма), її виготовляють із борошна проса та особлипого рису.

—    Ой, болить! Рятуйте! — волали переможені чудовиська, їхній вожак упав навколішки перед Момотаро й заблагав:

—    Прошу тебе, не вкорочуй нам життя! Віднині ми перестанемо чинити людям зло, а за це віддамо тобі всі скарби.

—    Гаразд, нехай буде по-твоєму, — погодився Момотаро.

Чудовиська навантажили візок скарбами, і троє слуг Момотаро притяглії його в село.

— А таки наш Момотаро найсміливіший у Японії! — раділи дід і баба, плескаючи в долоні.