Напишіть лист до Міо, із казки міо мій міо

Ответ:Бережи себе , бережи,

За плечима хай будуть у Тебе,

Охоронці незримі завжди,

Ті, що крилами дивляться в небо.

Буде завше безпечним Твій шлях,

Безкінечний у вирії судеб,

Якщо світиться віра в очах,

І молитви слова не забудеш.

Долю краю, дорослих й дітей,

Ти тримаєш у своїх долонях,

Врятувати країну від зла,

Всіх, хто зараз страждають в полоні…

Мріяв ти про щасливе життя,

Де немає самотності й смутку,

А тепер ти тримаєш меча,

Щоби втілить легенду забуту,

Ти пробач мені, Міо, пробач,

Це нестерпно, це боляче й важко,

Сиротою прожити життя,

Непотрібним нікому, мов пташка,

Що маленькою впала з гнізда,

І росла без тепла і притулку,

Без любові й підтримки батьків,

А від цього нема порятунку.

Перевірив ти це на собі,

Як нестерпно, коли сиротою,

Непотрібним нікому в житті,

Ти живеш на одинці з собою,

Як ті діти, що Като їх вкрав,

На птахі́в перевтіливши зграю,

Непотрібних, приречених, злих,

Що над озером Мертвим кружляють,

В них забрали дитинство і сміх,

В них забрали майбутнє і долю,

Тільки ти їх врятуєш усіх,

Їх життя зараз в тво́їх долонях,

Ти пробач мені, Міо, пробач,

Стільки всьо́го сказати хотілось,

Ми знайшли тебе – це головне,

Сиротою не будеш від нині,

Тож на тебе чекає двобі́й,

Так у сивих легендах судилось,

Доведи, що свої не дарма,

Мілімані крильцята спалила,

Кажуть, в Като, як вірить казкам,

Скам’яніло від розпачу серце,

Тож ми молимось нашим Богам,

Щоб твоєї уникнути смерті,

Кажуть, Като, живе уже літ

Тисяч десять у своїй печері,

А у гру́дях його – моноліт,

Бо він втратив колись наречену,

Так трапляється часом, нажаль,

Від страждання – душа кам’яніє

Вигорає від болю душа…….

Бережи себе , Міо,

мій Міо….