Складіть , будь ласка , план до оповідання "Ласочка" всім буду вдячна ...

Ласочка.
Так сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням, туркотіли припутні*, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро... хря-хря...
Арсен знав, що то вепри з виводками вепренят вертаються з нічного пасовиська у свої сховища...
А одного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, то підводячи, то опускаючи голову, за спиною в нього почулося тоненьке скімлення. Арсен прокинувсь і огледівся.
Високо на кручі, супроти човна, схиливши голову набік, стояло лисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима. Потім перевело погляд у задок човна і облизнулося: на дні, засланім травою, лежала риба.
— Ану! — сказав Арсен і ляснув себе долонею по
коліну.
Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло. -Бойове,— сказав Арсен.— То що тобі — рибки закортіло?
Лисеня тоненько пискнуло.
— Ну, на вже,— Арсен трохи подумав і додав: —
Ласочка...
Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило й ухопило її передніми лапами.
— Молодця! — похвалив Арсен і заходився міняти наживу.
А коли озирнувся, лисеняти вже не було.
Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув рибину. Одну, бо лисеня більше не просило.


Роз'єднай слова і прочитай.
Таквонийпотоваришували. Незабаромлисенявже знало; щойогозватиЛасочкаіщоколиАрсенкаже: «Встань!» або «Ляж!», тотребавстатийболягти. Знало такожіте, щорибаінколинеклює.Сидить-сидитьАрсен, апоплавкинайоговуд каханіворухнуться. Тоді Ласочка нескімлилаінемолотилахвостикомпоземлі, якзавжди, побачившиучовнірибу, алягалавтравуіждала. Арсенові набридалодивитисянанерухоміпоплавки, івінчасто-густозасипав.


Сидить і спить. А якось чує крізь сон: Ласочка дзяволить*. Прокинувся, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде*, передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопив удочку, смик — є окунь.
— На, Ласочко, це ти спіймала! — весело сказав Арсен і кинув окуня на кручу. З того дня він вже не боявся спати, бо як тільки поплавок ворухнеться, то Ласочка його і розбудить.
Так вони й рибалили вдвох.
Потім настала довга-довга зима. Ліс прибрався в іній та ожеледець. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночами завивав у гіллі. Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу?
А весною, коли крига скресла і сонце вгріло землю, одніс Арсен човна на річку, полагодив вудки і знову, як торік, сів ловити рибу — бабі та внукам на юшку. Вудить та все озирається: чи нема, бува, Ласочки? Раз, і вдруге, і втретє — немає...
А вчетверте озирнувся — стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї — лисеня.
— Ласочко? — невпевнено покликав Арсен.
Лисиця задріботіла передніми лапами, замолотила
хвостиком по землі й лягла. Лисеня ж, побачивши у човні рибку, облизнулося й тихенько заскімлило.
— Те-те-те...— весело сказав Арсен.— Це що ж ви
ходить: я увесь ваш рід годуватиму?
І кинув на кручу рибину.
Лисеня спіймало її передніми лапами і стало їсти. А Ласочка сиділа нерухомо, пильно стежачи за поплавками...
З того часу вони рибалили втрьох.