З крутого укосу дощем посипалися дрібні камінці, шурхітливо під- стрибуючи між деревами. Я мимохіть озирнувся в той бік і побачив щось темне й волохате, що вмить сховалося за стовбуром сосни. Що то було - ведмідь, людина чи мавпа, я не встиг розгледіти. З жаху перед цією новою небезпекою я застиг на місці. Отже, обидва шляхи мені перетято. На березі мене чекають убивці, а в лісі чатує це створіння. Але, не вагаючись нi хви- лини, я віддав перевагу відомій небезпеці перед невідомою. Навіть Сілвер почав здаватися мені не таким страшним, як ця невідома лісова потвора; тим-то я завернув назад i, раз по раз оглядаючись, побіг у напрямку до шлюпок. Однак дивна істота заявилася знову: оббігши збоку, вона опини- лась поперед мене. Я був дуже стомлений, та коли б і не це, все одно не міг би змагатися на швидкість з таким супротивником. Це стра- хіття перебігало від стовбура до стовбура так прудко, як олень, тримаючись весь час на двох ногах, мов людина, хоч і згиналося майже навпіл. Проте це таки була людина, я в цьому більше не сумнівався. (...) Він уже причаївся за іншим деревом і стежив за мною. Побачивши, що я прямую в його бік, він вийшов з-за стовбура й ступив крок до мене. Потім завагався, трохи позадкував і враз бухнув навколішки й благально простяг уперед руки, чим страшенно мене здивував i вразив. Я знову зупинився. Хто ви такий? - запитав я. Бен Ган, відповів він хрипким і скреготливим голосом, що нагадував iржавий замок. - Я бідолашний Бен Ган. Я вже три роки не балакав з жодною християн- ською душею. Тепер я побачив, що він був такої ж білої раси, як і я, і на- вiть мав досить приємні риси обличчя. Тільки шкіра його так засмалилася на сонці, що аж губи в нього почорніли, а ясні очі надзвичайно гостро проступали на темному обличчі. Він був обі- дранцем з обiдранців. Одяг його складався з парусинового лах- міття й решток матроської роби; - - - Кадр з кінофільму «Острів Скарбів» (режисер В. Воробйов, 1982 р.)Треба переказать срочно!!!​

sjanfhcjabrvftgsipdhchaianfc