помогите надо написать мини детективная историю

У офіс детективного агентства «Конрад» зайшла молода жінка,років 25.

ЇЇ зустрів помічник детектива – Артур Белл.

-          Добрий день. Мене звати Артур Белл. Я допомагаю у розслідуваннях сищику Максу Стронгу.

- Ох добрий день. Я – Кеті Вінслет. Я маю підозри,що…

І в цей момент до кабінету зайшов Стронг…

-          Здрастуйте,- сказав він.

-          Добридень,містер Стронг. Я – Кеті Вінслет .

-          Дуже приємно. То з чим ви до нас прийшли?

-          Мені здається,що за мною стежать

-          Ви комусь перейшли дорогу?Або ви багата людина?

-          НІ,хоча в мене є одна сімейна коштовність. Це каблучка з білим діамантом. Вона передається з покоління у покоління всім жінкам мого роду. Моя прапрабабу ся була знаменитого дворянського роду Вінслентів.

-          Так,я читав про цей рід,- сказав Белл.

-          На цю каблучку все моє життя зазіхає мій старший брат Ніколас. Він завжди мені заздрив. Десять років тому ми з ним посварились і з тих пір не бачились. Він навіть ніразу не приїжджав до моїх батьків…

-          Можливо він знову приїхав у Йорк?- висловив свою думку Стронг.

-          Все може бути,якщо він приїхав у рідне місто,не навідуючись сюди вже 10 років,то він явно щось задумав,- додав Белл.

-          Скажіть свою адресу. Ми за всім простежимо.

-          Фронт-стріт,28,- сказала Кеті.

-          Добре

-          Ну я піду. До побачення.

-          До побачення. Ми будемо слідкувати за вашими діями та зробимо свою роботу,- сказав Стронг.

Жінка пішла…

У вікно ми побачили,як за Кеті почав йти якийсь чоловік,не дуже приємної зовнішності,риси його обличчя були наповнені злості. Ми одразу ж вибігли на вулицю та пішли за ними.

Йдучи десь з 20 хвилин ми дійшли до дому Кеті. Вона нас не помічала.

-    Макс,а може це той самий Ніколас?- сказав Белл.

-    Так!Це точно він! -відповів Стронг.

Ми підійшли до нього.

-          Вибачте,а котра зараз година?

-          12:20.

-          Дякуємо

-          Нема за що.

-          Мені здається я вас десь бачив,- сказав Макс Стронг. Ви випадково не Дрейк?

-          Ні. Мене звати Ніколас.

-          То ви проїздом в нашому місті чи живите тут?

-          Я тут вже не був майже 11 років. Я приїхав до сестри. Забрати своє!

-          То що ж ви маєте на увазі?

-          А навіщо вам це знати. Я вже й так сказав більше ніж потрібно!

-          Я просто письменник,я пишу свої романи на основі реальних подій. Мені  дуже цікаве ваше життя. Може зайдемо до кав’ярні. Та ви мені все розповісте?

-          Ну добре. Ви мене переконали.

Ось вони втрьох сидять в кав’ярні та Ніколас розказує свою історію …

-          Я ніколи не любив свою сестру. Мої батьки завжди приділяли їй море уваги,в той час,як я навіть не мав друзів. Кеті - так звуть мою сестру,теж мене не долюблювала. Зараз я хочу їй помститися,вкрасти свою річ. Сімейну дорогоцінність. Дуже дорогу каблучку. Вона передається у нашій сім’ї з покоління у покоління. Наші з сестрою предки дуже її  берегли. Зараз вона у руках Кеті,а повинна бути в мене!!!

-          Я точно напишу про це книгу.

-          Ну добре.

-          То може ви мені скажете свою адресу та номер телефону.

-          Так звичайно. Черри-стріт,6. А номер -   3-65-28.

-          Дякую. Ну ми підемо.

-          Цей Ніколас виявився дуже дивним. Потрібно здати його до поліції. – сказав Стронг.

-          То ходімо,– відповів Артур.

Детективи прийшли до поліції та все розповіли. Наступного дня Ніколас заліз до оселі Кеті та намагався викрасти каблучку,та нічого не вийшло,бо поліціянти вже заховались в будинку та затримали його на крадіжці.

-          Ні!Ні!Я тобі ще помщусь!- кричав Ніколас Кеті.

Вона мовчала.

Кеті була дуже вдячна Артуру Беллу та Максу Стронгу за розкритий злочин. Та наступного ж дня продала будинок та переїхала в інше місто,де б її ніхто не знайшов. А Ніколаса посадили за грати на 12 років.