Тема вірша "До Манлія Торквата"

дякую, але я просила тему вірша, а не його самого

Звів я пам'ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка, Вищий од пірамід царських, простоїть він. Дощ його не роз'їсть, не сколихне взимі,Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких —Часу біг коловий — в прах не зітре його. Смерті весь не скорюсь; не западе в імлу Частка краща моя. Поміж потемками Буду в славі цвісти, поки з ВесталкоюЙтиме понтифік-жрець до Капітолію. Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись Давн за владаря був серед полів сухих, — Будуть знати, що я — славний з убогого —Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські пісні. Горда по праву будь, Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись, Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.                                                                 Білі вже збігли сніги. На луги повертається зелень,Знов кучерявиться гай. В красній обнові земля, і знову, спадаючи, водиВ'ються в своїх берегах. Грації з німфами враз, одкинувши одяг прозорий,В танці кружляють собі. Рік, і година, та й мить, останок милої днини,Радять: безсмертя не жди. Зиму змагає весна, її ж переборює літоЙ гине само, як лише Осінь розсипле плоди, за нею — на сон лиш багата —Вже підбігає зима. Тоншає місяця серп і знов ясніє уповні,Ми ж, коли канем туди, Звідки Еней не вернувсь, де Анк, де Тулл можновладний, —Порохом, тінню стаєм. Хтозна, чи зволять боги до годин, що майнули, додатиЧастку й наступного дня? Чим свою душу вгостиш — лиш того спадкоємець жадливийНе загребе вже собі.Тож, коли вмреш і коли над тобою в усім своїм блискуМінос вершитиме суд — Ні красномовство, ні рід, ні побожність велика, Торквате,Сонця не верне тобі. Так і Діані самій не вдалось юнака ГіпполітаЧесного звідти звільнить. Так і летейських оков з дорогого йому ПірітояНавіть Тесей не зіб'є.