вірш про грунт !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Нововік вплітає свої обмеженості. Нині чергова – приреченість, Бо щоб не бути патетиці Духу,  Треба рахувати речі, Описувати їх, чудуватись «життям». А у той час ти дозволяєш  Ввижанню асфоделів. А у той час, що не має міри "тут", Світло ідей відкидає тіні, Які, нанизуючись, створюють путь Наверх.  Зодягнувши взуття та пішовши у ліс, Воно грузне та квітне босоніжжю. Повернувшись назад, Відчувається заданість Руху: Мовби тихая течія, Та без Тиші, Мовби берег чекання, Та все без ґрунту.