казка про воду.Пожалуйста

Одне село мало назву Кринички. Його так назвали тому, що в селі було води досхочу. Де хочеш, там і буде, де не було — з’явиться. Люди не дорожили водою, бо її було кругом багато.Аж ось одного дня води не стало. Люди почали дивуватися:— Чому це води нема?Один селянин вирішив дізнатися та й подався, куди очі дивилися. Йде, йде, а назустріч йому чоловік з іншого села. Зупинився він і питає:— Куди ти, друже, йдеш?— Та ось на пошуки води, — відповів селянин.— А з якого ти села? — спитав чоловік.— Із Криничок.— Тю, так у вас завжди вода була.— Була та й не стало, — сумно відповів селянин.— То ходімо разом воду шукати, — запропонував добрий чоловік.— Ходімо, — зрадів селянин.Ідуть вони, а на зустріч їм біжить лісова мишка. Мабуть, від когось утікала та й просить:— Сховайте мене, добрі люди!Чоловіки хутко її сховали, а потім і питають:— Хто тебе так сильно налякав?— Лисиця, хто ж іще?— Давай з нами подорожувати, — запропонували мандрівники.— А куди ви йдете? — радісно спитала мишка.— Шукаємо зниклу воду.Мишка зраділа, що може допомогти людям:— Я знаю у лісі одне джерельце, ходімо до нього.Джерельце поїло водою весь ліс, який дякував смачними ягодами, грибами, кислицями та прохолодою у велику спеку. Коли чоловіки прийшли на галявину, то вирішили відрами наносити води у криниці.Довго носили вони, води ставало все більше і більше. Знову у криницях заблищала вода. Люди зраділи. У кожному дворі криницю прикрасили різними візерунками.Відтоді у селі вода стала у пошані.