розповідь про моє улюблене дерево

Моє найулюбленіше дерево – це дуб. Може, це дуже проста відповідь, навіть банальна. Не екзотична пальма, а саме рідний дуб пригадався мені. Я довго не роздумував і не вирішував, яке дерево назвати улюбленим. Мені подобаються усі дерева, навіть ті, що криві та поточені короїдом. Я взагалі люблю природу.

Дуб – справжній красень, цар серед дерев. Він гордо височить на лісовій галявинці, братається зі своїми сородичами у дубовій рощі, одиноко шумить розлогою кроною серед поля. І завжди дуб залишається собою. Він має міцний, товстий стовбур, а в землі – довге та потужнє коріння, яке тягне з землі соки для життя. Коренева система дуба розповсюджується далеко під землею, міцно тримає дерево. Кажуть, найсильніша буря – це та, яка дуби вивертає з коренем. Якщо це так, то я просто не знаю, якої сили має бути така буря. Адже дуби відомі своєю силою.

Здавна дуб був символом чоловічої сили та міцності. Існує багато легенд, переказів та казок, в яких фігурують дуби. Запорізьку Січ, як я читав в історії, оточували дубові праліси. Недарма в Україні розказують легенди про Вернидуба – людину, яка могла вивертати дуби з землі. Можна тільки дивуватися його величезний силі. Можливо, такий чолов’яга існував і насправді. Якщо цей велетень і насправді жив, то я вважаю його вчинки не дуже корисними. Він згубив стільки чудових витворів природи. Дуби – прекрасні дерева, вони чудово очищують повітря. Дуб – це також окраса лісу, символ довголіття, священне дерево.

Плоди дубу – це жолуді. Форму листя дубу теж не можна переплутати ані з яким іншим деревом. Дуб полюбляє сонячне світло. Ну, а я полюбляю дуб.