Цитатна характеристика головного героя
• «Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».•
«Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під
пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках,
намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву,
мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі».• «Малий? Хай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше за мене!»• «Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки».• «…Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й дістав за це між плечі штурхана».• «Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом…»•
«Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не
губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає…»
А підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке в нього
бистре око, яке чуйне вухо».• «Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б прихилитися й пригорнутися.Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».• «Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа.У
виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність,
сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і
мисливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще
більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання».•
«Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити
постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. Навіщо ж його
мучити й нівечити?»• Про матір, людей: «Як би вона мене
не сварила, я її все одно люблю», «Люблю… я ніколи, їх не покину… хоч я
серед них і останній — чередник…»• «Дома чекали клопоти: згортав на загадку листя, допомагав матері копати город, рубав дрова. Роботи по зав’язку…»• «Я мушу!.. Гине село і ліс, гине худоба і звірі, гинуть птахи і люди… Я повинен!»