Як я уявляю двір життя

Зимовий вечір. Я стою біля віконця і дивлюся у двір. Ще вчора він був чорним і непривабливим. А сьогодні все перетворилося, адже випав сніг. Запалюються вогні на вулицях і в будинках, і здається, що ти потрапив у який те казковий і фантастичний світ. Не можу втриматися - і, одягнувшись, вибігаю в двір. Крокую по тротуару, посипаному білими пухнастими сніжинками, і уявляю, що це відбувається у сні і що я йду не по самому звичайному тротуару, а по казковому мосту, по сторонах якого ростуть срібні дерева. На світлі, високо, під самими ліхтарями, кружляють, як маленькі метелики, великі пластівці снігу у своєму неповторному хороводі. Я зловила на долоню кілька сніжинок, вони були незвичайно красиві, але миттєво розтанули. Від веселого хороводу сніжинок на душі радісно: ось він, нарешті те, перший сніг! Світло тепер горить у всіх вікнах. У такий час у дворі ще привабливіше і красивіше. Сніг, що лежить на газонах і тротуарі, переливається різнокольоровими вогнями, а коли сходить місяць, стає срібним. Сніг - диво природи. Будинки здаються якими те примарними велетнями, а світло у вікнах - їх миготливими очима. Сумно, що доводиться залишати цю казкову країну. Як добре, що попереду ціла зима