Образ Роксоляни (під цим іменем НастяЛісовська увійшла до історії) в романі ОсипаНазарука поєднує і вигадку, й факти. Аленайважливішим, що спробував відтворитиписьменник, на мою думку, є неоднозначністьпостаті української дівчини, що сталатурецькою султанкою. Що привело її довлади? Розум? Так. Кохання? Так.Підступність? Так. Але чи маємо ми право, зточки зору сьогодення, хоча б якимось чиномзасуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (щеодне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовахсередньовічного мусульманського світу чинитипо-іншому? Можливо, вона просто намагаласявижити, захистити своїх дітей?У будь-якому випадку Роксоляна заслуговуєна пошану і пам'ять нащадків, адже її життя єяскравою ілюстрацією, як в умовахневідомого чужого світу людина не тільки невтратила оптимізму, але й досягла певнихвисот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!»Можливо, але згадаймо, скільки зусильдоклала Настя, приміром, щоб здобути освіту,як виявила кмітливість у найскладнішихрозмовах (хоча б із монахом-відступником чиз мусульманськими мудрецями), скількисміливості показала перед підданимипадишаха, йдучи до його палат, скількипатріотизму виявила, відстоюючи своє правона віру тощо.Тож пам'ятаймо історію й учімося з неїнайкращого. А історія Роксоляни учить насбути цілеспрямованими, одначе, зважати, щоне завжди мета виправдовує засоби.