Поема Лесi Украïнки "Давня казка" побудована на суперечностях мiждвома героями Поетом i лицарем Бертольдом тобто мiж силою мистецтваслова та силою влади й примусу, мiж силою духу таорiєнтацiєю на матерiальне. Створенi авторкоюобрази є нiби уособленням двох протилежних точок зору на свiт, намiсце людини в свiтi. Героï поеми мають рiзнi цiнностi, вболiваютьза рiзнi подiï. Читач одразу бачить, щовiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. Вже в першiй частинiтвору Поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльнимi багатим. Його думи несуть його, куди вiн захоче, за допомогоюсвоєï творчоï уяви, особливого свiтосприйняття вiн,здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить Поетовi.Поет не вiдчуває себе самотнiм чи нещасним: його завждиоточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завждиз людьми, з народом, з природою. Бертольдовi важко це зрозумiти. Авторкатак характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:Був вiн гордий та завзятий,Але ж тiльки на упертiстьТа на гордощi багатий.У життi ж Бертольд має зовсiм iншi цiлi, вiн приземлений тапрактичний. I здавалося б, нiчого немає поганого в практичностi,але така тонка межа мiж життєвою практичнiстю та приземленiстю,бездуховнiстю. Лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити: красадуху, сила мистецтва видаються йому фантомами, iлюзiями:Я б вiддав отой химернийТвiй таємний свiт надхмарнийЗа наземне справжнє графство,За пiдхмарний замок гарний.Але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може встояти передними, навiть вiн визнає силу слова:Довго й лицар слухав пiсню,Далi мовив на вiдходi: Що за дивна сила слова!Ворожбит якийсь, та й годi!