ПОМОГИТЕ ПОЖАЛУЙСТА!

ВИПИШІТЬ ІЗ ВІРША "МРІЇЇ" ЛЕСІ УКРАЇНКИ, МЕТАФОРИ Й ЄПІТЕТИ.

У дитячі любі роки,

Коли так душа бажала

Надзвичайного, дивного,

Я любила вік лицарства.

Тільки дивно, що не принци,

Таємницею укриті,

Не вродливі королівни

Розум мій очарували.

Я дивилась на малюнках

Не на гордих переможців,

Що, сперечника зваливши,

Промовляли люто: «Здайся!»

Погляд мій спускався нижче,

На того, хто розпростертий,

До землі прибитий списом,

Говорив: «Убий, не здамся!»

Не здававсь мені величним

Той завзятий, пишний лицар,

Що красуню непокірну

Взяв оружною рукою.

Тільки серце чарувала

Бранки смілива відповідь:

«Ти мене убити можеш,

Але жити не примусиш!»

Роки любії, дитячі,

Як весняні води, зникли,

Але гомін вод весняних

Не забудеться повіки.

Він, було, мені лунає

У безсонні довгі ночі

І єднається так дивно

З візерунками гарячки:

Мріє стеля надо мною,

Мов готичнеє склепіння,

А гілки квіток сплелися

На вікні, неначе грати.

Од вікна до мене в хату

Червонясте світло впало, –

Чи то вуличнеє світло,

Чи то полиски пожежі?

Що се так шумить невпинно?

Навісний, безладний гомін!

Чи в крові гарячка грає,

Чи війна лютує в місті?

Чи се лютий біль у мене

Тихий стогін вириває,

Чи то стогне бранець-лицар,

Знемагаючи на рани:

«Хто живий у сьому замку?

Хто тут має серце в грудях?

Другом будь, зійди на вежу,

Подивись на бойовисько!

Подивись на бойовисько,

Хто кого перемагає?

Чи над лавами ще в’ється

Корогва хрещата наша?

Коли ні, – зірву завої!

Хай джерелом кров поллється,

Будь проклята кров ледача,

Не за рідний край пролита!

Ні, я чую наше гасло!

Ось воно все голосніше…

Зав’яжіть тісніше рани,

Шкода кров губити марне!..»

Так дитячі мрії грали

Між примарами гарячки.

А тепер? – гарячка зникла,

Але мрії не зникають.

І не раз мені здається,

Що сиджу я у полоні

І закута у кайдани

Невидимою рукою.

Що в руці у мене зброя

Неполамана зосталась,

Та порушити рукою

Не дають мені кайдани.

Глухо так навколо, тихо,

Не шумить гарячка в жилах,

Не вчувається здалека

Дикий гомін з бойовиська.

Так і хочеться гукнути,

Наче лицар мрій дитячих:

«Хто живий? Зійди на вежу,

Подивися наоколо!

Подивись, чи в полі видко

Нашу чесну короговку?

Коли ні, не хочу жити,

Хай мені відкриють жили,

Хай джерелом кров поллється,

Згину я від згуби крові.

Будь проклята кров ледача,

Не за чесний стяг пролита!..»

Епітет-це слово,що вказує на одну з ознак  предмета якиц називаєтьчя і має на метв конкретизувати уявлення про ньогоПриклад: ясне сонечко, чорноброва дівчинонька.Метафора-це перенесення рис із одного предмета, істоти, явища на іншу істоту, предмет, явище на підставі подібності.