цитати до характеристики Тосі та Юрка Є.Гуцало ,,Сім'я дикої качки'' (окремо)

— Ти ж знаєш, — мовив, нарешті, Юрко, — що риба боїться, коли багато людей.— Так уже й багато туг, — буркнула вона.— Це через тебе не ловиться, — таки допік він.Проте вона не хотіла погодитися з тією несправедливістю:— То ти такий умілець!..— Через тебе усе!— Ти, мабуть, черв'яка не тим боком стромляв на гачок, а на мене складаєш.Поверталися од річки вдвох, хоч Юрко, йдучи з порожніми руками, хотів би повертатися сам, без свідків. Повітря посухішало, блакить між стовбурами зблякла. Тося назбирала зеленцю й хотіла вгостити Юрка, але той відмовився. Через кілька ж кроків не втримався — сам нарвав і почав ласувати.— Колись ми з батьком піймали були сома, — збрехав Юрко, бо батько тоді ходив рибалити без нього і зловив тільки великою коропа, а не сома. — Півтора пуда заважив.— Та ну?! — здивувалася Тося.Юркові було приємне її захоплення, а тому він вигадував далі:— А як тельбушили його, то всередині знайшли краснопірку на кілограм. І вона ще була жива!Насправді ж ту краснопірку батько зловив іншим разом, і також без Юрка. Але здогадатись про все це Тося не могла, вона тільки вигукнула зачудовано:— Ти бач?Хлоп'яча уява й далі вела:— Якось до нас у місто приїхав пересувний зоопарк. Там були леви, жирафи, макаки, вовки, лисиці, а також крокодили. Одного разу маленький крокодил десь пропав... То я його в озері на вудку через день зловив!Але спостерігали, що вона не поспішає захоплюватись, а тільки недовірливо так дивиться, взявся глузувати з неї:— Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...— Тс-с-с, — зашепотіла раптом Тося, не слухаючи його й приклавши палець до вуст. — — Що ти з ними робитимеш? — запитала Тося.— Це ж дикі!— Випусти, — сказала Тося, — бо вони повмирають без води.— І що ти тямиш? — напустився на неї Юрко. — Я їх доглядатиму й приручу.— Вони бояться нас. Коли ми підемо, то вони й наїдяться, й нап'ються.— Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!..— Ану йди сюди! — закричав Юрко. Проте вона не йшла.— Ти де каченята поділа?— Тась-тась-тась, — кликала, з надією озираючи зарості лепехи й рогози.— Поклич її, — сказала мати Юркові,— А-а, — махнув той рукою й одвернувся, скривившись.— Поклич, попрощаєшся.