мої роздуми про вчинок Климка

Темі Великої Вітчизняної війни присвячено багато творів.Чільне місце посідає вона і в українській літературі. Війна страшна ,оскільки несе із собою смерть .Та вона ще страшніша, коли зачіпає дітей,несучи їм сирітство ,самотність,голод . Саме такий шлях пережив головний герой повісті Г. Тютюнника "Климко". Климко осиротів ще до війни і єдиною рідною людиною для нього був дядько Кирило. Але після його загибелі хлопчик залишився сам у цілому світі. Потім розбомбили барак , у якому вони жили . хлопець втратив домівку . Йому було надзвичайно незатишно і самотньо , та він намагався жити навіть у цих умовах .Його друг Зульфат усіляко намагався йому допомогти .  Незважаючи на лихоліття ,Климко і Зульфат не обізлилися . З величезним ентузіазмом вони кинулися допомагати своїй учительці Наталії Миколаївні та її маленькій донечці , перенесли її речі до вагової, допомагали носити молоко . А Климко навіть пішов за сіллю в Слов'янськ . Шлях його був надзвичайно тяжким : голод і холод мучили хлопця ,страшний біль у ногах через відсутність взуття,самотність у великому і страшному світі . Та відчуття того, що він має допомогти Наталії Миколаївні  та її  маленькій донечці , зробили його старшим і додавали сили. Правду говорять давні мудреці:" Доки людина відчуває біль - вона жива.Доки людина відчуває чужий біль - вона Людина". Дивує така самопожертва Климка, ще дитині за віком , але дорослого за вчинками . Герой надає читачам дивовижні уроки доброти, чуйності,турботи про тих,хто перебуває поруч. Фінал повісті трагічний. Шкода Климка, якого було поранено саме тоді, коли він,здолавши величезні труднощі, все-таки дістався додому. Та хочеться вірити , що Зульфат покличе дорослих і вони врятують Климка .Такі хлопці повинні жити,бо вони заслуговують на ймення справжньої Людини.