Символ життя й Батьківщини(за поезією А. Малишка «Пісня про рушник»)Поезія А. Малишка «Пісня про рушник» нагадує мені монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб висловити любов до рідної матусі, подяку за її любов і турботу:Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала.Вражає те, як авторові вдалося у невеликому за розміром творі вмістити стільки тепла та ніжності до найріднішої у світі людини. На життєвих дорогах героя супроводжує вишитий матір'ю рушничок, який став його оберегом, додавав сил, наснаги у важкі часи, бо...на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої.На українських рушниках зазвичай широка гама кольорів, але переважають у них два кольори: червоний і чорний. Здавна відомо, що червоний означає любов, а чорний — печаль. Бо саме з таких складових, як любов і щастя, радість і журба, злети й падіння складається людське життя. Ці почуття органічно поєднуються, переплітаються, як нитки на маминому рушничкові.Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов.Читаючи вірш, ми розуміємо, що поет любив свою матір, свій рід, свою Україну. Мені здається, що рушник для ліричного героя є своєрідним символом «українськості»: адже у ньому закодовані найрідніші для кожного українця поняття. Недарма «Пісня про рушник» стала народною, її люблять і часто співають. Думаю, що її дуже важко перекласти на іншу мову.Мені дуже подобається «Пісня про рушник» своєю ліричністю, задушевністю, теплом, мелодійністю. А ще тому, що змушує замислитись над вічним, оспівує найпрекрасніші почуття: любов до батьківського дому, до рідного краю, до матері. Думаю, ця пісня завжди чаруватиме слухачів своєю неповторною красою.