анализ вирша еволюция

Символізм передбачає звернення до проблем співвідношення душі й тіла, які не протиставляються, а навпаки, ототожнюються. Головне ж — вираження ідеї твору, його головної думки через ряд символів, що покликані відображати внутрішній світ ліричного героя, його враження та переживання. Що ж до поезій Бориса Пастернака, то його раннім віршам притаманне символічне зображення природи, почуття кохання, мистецтва, їх філософське осмислення. Одним із найбільш показових у цьому плані є твір "Цей лютий! Час для сліз і віршів...". Тут митець через картини природи показує сумний настрій, песимістичне сприйняття світу: Цей лютий! Час для сліз і віршів. Що не стихають ні на мить, Коли гримить, гуркоче хвища Й весною чорною горить. Символічність чорного кольору у вірші є незаперечною. "Чорна весна" не полишає ні на мить, і навіть злива "гучніша від чорнил і сліз". З дерев зриваються "десятки птиць", і так само падає "суха печаль на дно зіниць". Відчуваємо, що "чорний" пейзаж — уособлення підвищеної чутливості ліричного героя, його зневіреності в житті. Урешті-решт він зізнається: ...чим раптовіш, тим точніше Вірші складаються в сльозах. З часом відійшовши від юнацьких уподобань, Борис Пастернак звертається до ідей футуристів з їхньою настановою на художній експеримент та оновлення поетичної мови. Це не дивно, адже майстер слова хотів якнайповнішого самовираження, саморозкриття, а в класичних формах не вбачав можливості реалізації своїх задумів. Нові тенденції в його творчості помітні на прикладі вірша "Визначення поезії", у якому автор характеризує творчий процес так: Це солодкий притихлий горох, Це — усесвіту сльози в лопатках, Це — з пюпітрів і флейт — Фігаро Круто валиться градом на грядку. Бачимо явну незвичність і сміливість порівнянь, таких характерних для манери футуристів. Та й звернення до всеохоплюючої ідеї Всесвіту так само виявляє нові риси пізніх творів поета: Духота — наче дошка плеската. Жар небесний — не вичаха. Цим зіркам до лиця б реготати, Але всесвіт — місцина глуха. Творча доля Бориса Пастернака — яскравий приклад того, що справжній митець перебуває у постійному русі, змінюючи свої погляди та літературні вподобання, шукає нові ідеї та теми.