ЗАГУБИВСЯ

Івась одягнув курточку, в'язану шапочку і вкотре перевірив квиток у кишені. Він ішов на новорічну виставу.

Хлопець зачинив двері і побіг сходами.

У дворі він побачив дивного дідуся, який ішов йому назустріч. Щодва кроки дідусь зупинявся і жалібним голосом кликав:

Катю! Катрусенько!

Ніхто не відгукувався.

Дідусю, а яку Катю ви кличете? - зупинився Івась. - У нашому будинку немає дівчинки з таким ім'ям.

Це моя внучка, - відповів дід. - Ми з нею гуляли - і я загубився.

Хіба дорослі губляться? - здивувався Івась. - Мабуть, усе навпаки: ваша Катя загубилася.

Ні, це я загубився. Я старенький, і вона водить мене гуляти... Катю! Катрусенько!.. - знову покликав дідусь.

Катрусі поблизу не було, і дід заплакав. У Івася стислося серце.

Дідусю, не плачте, - сказав хлопчик. - Я допоможу вам. У якому будинку ви живете?

Здається, в цьому, - дідусь показав на сусідній дім.

Пішли. Давайте руку, тут слизько.

Дідусева рука була легенька і холодна.

У якому під'їзді ваша квартира?

Не знаю, не пам'ятаю...

Вони обійшли всі під'їзди, подзвонили в усі квартири. Ніхто старенького не впізнав.

Що ж робити? - думав Івась. На виставу він, звичайно, вже запізнився. Шкода. Та це півбіди. Найгірше, що дідусь не пам'ятає адреси. Хоч до себе додому веди...

Вони стояли на подвір'ї. Дід міцно тримав Івасеву руку і благав:

Не залишай мене, хлопчику! Я послизнуся, упаду... Чи під машину потраплю.

Не бійтеся, дідусю - я вас одного нізащо не залишу! - запевнив Івась. - Я не покину вас, чесне слово!

Вони пішли до наступного будинку. Раптом почувся дзвінкий дівчачий голосок:

Дідусю! Нарешті я тебе знайшла. Ти дивись, куди зайшов.