Помогите придумать Казку про Вітерець.

Одного літнього дня, коли сонечко лагідно зігрівало омиту дощем землю на узліссі з'явився вітерець.

Він був такий маленький і легенький, що нікому не приносив нічого, крім задоволення.

Маленький пустун, яким був вітерець, погрався з верхівками трави у полі біля лісу, зібрав там ніжні пахощі польових квітів і поніс їх у ліс. Там до них додав ще запах хвої, пообіймав старого дуба, зірвав з нього ще зелений жолудь і понісся далі.

На одній з сосен саме снідала білка. Вітерець хотів з нею привітатись, але тільки вихопив з лапок шишку.

- Залишилась без сніданку. Знову треба йти на пошуки їжі, - сумно сказала білочка вслід вітру, який летів собі далі.

Вітерцю так подобалось літати, що він піднявся високо в небо, де зібрались порозмовляти кілька хмаринок. З кожним змахом крил сила вітерця зростала. Він навіть не помітив, як розігнав поважних сизокрилих тіток, за що одна з них, розсердившись, вдарила пустуна блискавкою. Та не влучила. Вітерець вже поспішив далі.

Аж ось він опинився поблизу села. Вітерець побачив тут кілька маленьких кізочок. Вони захоплено грались між собою.

- Доженіть мене! - крикнула одна з трьох маленьких рогатих тваринок.

- Я не буду бігти, ти старша, тому в тебе довші ноги, - відповіла інша кізонька.

- Давай, краще поскачемо, - запропонувала третя.

Вітерець зачаровано спостерігав за грою, повільно просуваючись пасовиськом.

- Тільки вітру не вистачає. - прожужжала муха біля вітерця. - Всі нас відганяють: і кози, й корови та коні. Вже й спокійно політати не дають.

З іншої сторони коник-стрибунець скакав з травинки на травинку.

«Треба йому допомогти», - подумав вітерець і легенько дмухнув.

Але коник не втримався і перелетів через кілька травинок відразу. Він піднявся й здивовано оглянувся.

А вітер поспішив далі.

Біля однієї з хат бігали курчатка. Вітерець почав гратися з цими жовтенькими живими м'ячиками, підкидаючи їх вгору. Малюки трохи лякались, але ця гра їм подобалась.

Та вітерцю треба було летіти далі. Він прошепотів малюкам, що повернеться завтра й помчав вгору.

Сонце починало нещадно припікати.

Вітерець все більше нагрівався. Аж ось він побачив, як неподалік заблищала вода. Це на сонечку виблискував ставок.

Пустун-вітерець торкнувся крилом води, підіймаючи в повітря безліч малесеньких краплинок, які його освіжили та осіли на камінцях і травичці.

Вітер втомився.

Він був маленьким і тому не мав ще сили літати цілий день.

Якраз за річкою на полі було сіно. Вітерець зробив собі м'якеньку постіль і ліг відпочивати.

А завтра він шукатиме своїх старших братів.

Може, вони візьмуть його з собою?