головні геро казки летючий корабель

Були co6i Дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі 6ІЛІ сорочки дає, а дурника вci лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у npoci сидить, у чорній сорочці, без штанів. Як дадуть, то й їсть, a нi, то він i голодує. Аж ось прийшла чутка, що так i так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя вci на обід, i хто построїть такий корабель, щоб лгтав, i приїде на тім кораблі за того цар дочку віддає. Розумні брати й радяться:—    Піти б то, може, там де наше щастя закотилося!Порадились, просяться в батька та в матерк—    Підемо ми, — кажуть, — до царя наобід: загубити — нічого не загубимо, а може, там де наше щастя закотилося!Батько їх умовляє, мати їx умовляє... Hi!—    Підемо, та й годі! Благоеловіть нас надорогу.Cтapi, нічого робити, взяли поблагословили їx на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала, пішли вони.А дурень сидить на печі та й co6i проситься:—    Піду i я туди, куди брати пішли!—    Куди ти, дурню, підеш? — каже мати. — Десь тебе й вовки з'їять!—    Hi, — каже, — не з'їять. Піду!Cтapi з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. Так нi! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть:—    Ну йди, та щоб уже й не вертався i щоб не признавався, що ти наш син!Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він i пішов. Іде та й іде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий, борода біла, аж до пояса!—    Здоро діду!—    Здоров, сину!—    Куди йдете, діду?А той каже:—    Ходжу по світу, з біди людей виручаю.А ти куди?—    До царя на обід.—    Xi6a ти, — питає дід, — yмієш зробити такий корабель, щоб сам літав?—    Hi, — каже, — не вмію!—    То й чого ж ти йдеш?—    А хто його знає, — каже, — чого! Загубити — не загублю, а може, там де моє щастя закотилося.—    Сідай же, — каже дід, — та спочинештрохи, пополуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі—    Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите.—    Нічого, виймай!От дурень виймає, аж з того чорного хліба та такі стали паляниці БІЛІ, що він зроду й не їв таких: сказано, як у панів!

—    Ну, що ж, — каже дід, — як його, непивши, полуднувати? Чи немає тут у тебе вторбі горілки?—    Де б то вона в мене взялась? Є тількиводи пляшка!—    Виймай! — каже.Він вийняв, покуштував — аж там така горілка стала!—    От бач! — каже дід.От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Пополуднували гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку та й каже:—    Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс,та підійди до дерева, та й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, ажпоки тебе хто не розбудить. Тоді, — каже, —тобі корабель збудується, а ти сідай на ньогой лети, куди тобі треба, тільки по дорозібери, кого б там не стрів.Дурень подякував дідові — і розпрощалися. Дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс.От увійшов у ліс, підійшов до дерева . . .