Твір про Захара Беркута.

Найповніше розкривається характер Захара Беркута у грізний для його народу час, коли він стає на чолі тухольської громади у боротьбі з монгольськими нападниками. Саме він складає план знищення монголів, на його заклик приходять на допомогу тухольцям верховинці й загіряни, він безпосередньо керує боротьбою тухольців. І в цій боротьбі найбільше проявляється його мужність, світлий розум і передбачливість. Він пропонує не відбити напад монголів, а розгромити ворога в тухольській долині, щоб захистити сусідні села від несподіваного нападу монголів. Ним керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадського обов’язку, яке тісно зв’язане з глибоким патріотизмом, у Захара Беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією силою своєї душі він любить сина, але коли Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима і частина тухольців просить Захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. Захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів — верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі»,— каже Захар Беркут, затамовуючи біль у душі. Він підкоряє свої батьківські почуття громадянським чином.