його хіба що на налигачі тільки затягнеш, тяжко працював на маленькому клаптіземлі, що ледве могла прогодувати його сім’ю, а книжки купував. Бувало, на ярмарку люди, спродавшись, і до шинку заглянуть, а він — ні-ні. 1 замість того щоб, як годитьсядоброму господареві, хильнути чарку-другу й заспівати веселої, він купить навиторгувані гроші книжку з малюнками та так же на неї дивиться, так її рукоюгладить, немовби хтозна-яке добропридбав! 1 вдома ввечері потім марно лій переводить, луплячи очі в ту книжку. А длячого то? Не пан же який, не піп, навіть не писар з розправи, а простий собімужик! Хіба то мужицьке діло книжки читати!.. Головне ж, і до школи малим неходив, а оповідали, що то п’яниця дяк із сусіднього села за шкалик горілкинавчив його на біду літери складати. І ото відтоді Артем — як розуму рішився. Ігромади став ніби цуратись, усе, знай, сидить у своїй хаті, пучкою по рядках у книзі водить ігубами ворушить. Ні, чисто тобі здитинився дядько!.. Проте, коли його жартомапитав хто, що він там у тих книжках знайшов, Артем охоче розповідав. І сміялисяж потім люди, переказуючи один одному, як Артем вичитав у книгах, що японці,приміром, збирають по горах пташиний послід і тим послідом землю угноюють, а котрий японець багатіший, тактой і оселедцями свою землю здобрює. А найбільше любив про птахів оповідати. Ітут же й сам «голос міркував, немовби радився з кимось.