Внешний вид Артема Летючого

його хіба що на налигачі тільки затягнеш, тяжко працю­вав на маленькому клаптіземлі, що ледве могла прогоду­вати його  сім’ю,  а книжки  купував.  Бувало, на  ярмарку люди,  спродавшись, і  до   шинку заглянуть,   а   він — ні-ні. 1 замість того щоб, як годитьсядоброму господареві, хиль­нути чарку-другу й заспівати веселої, він купить навитор­гувані гроші книжку з малюнками та так же на неї дивиться, так її рукоюгладить,  немовби хтозна-яке добропридбав! 1  вдома   ввечері  потім   марно  лій  переводить, луплячи очі в ту книжку. А длячого то? Не пан же який, не піп, навіть не писар з розправи, а простий собімужик! Хіба то мужиць­ке діло книжки читати!.. Головне ж, і до школи малим неходив, а оповідали, що то п’яниця дяк із сусіднього села за шкалик горілкинавчив його на біду літери складати. І ото відтоді Артем — як розуму рішився. Ігромади став ніби цу­ратись, усе, знай, сидить у  своїй  хаті, пучкою по  рядках у книзі водить ігубами ворушить. Ні, чисто тобі здитинив­ся дядько!.. Проте, коли його жартомапитав хто, що він там у тих книжках знайшов, Артем охоче розповідав. І сміяли­сяж потім люди, переказуючи один одному, як Артем вичи­тав у книгах, що японці,приміром, збирають по горах пта­шиний послід  і  тим послідом  землю  угноюють, а  котрий японець багатіший, тактой і оселедцями свою землю здобрює.   А найбільше любив про птахів оповідати. Ітут же й сам «голос міркував, немовби радився з кимось.