Докладний переказ "Мойсей"

Твір розпочинається прологом, своєрідним вступом до поеми, де автор звертається до свого народу. Він знає, що в українців є все, щоб стати вільним, нескутим народом: і велика страдницька історія, і працьовиті люди, і потужний духовний потенціал, але народ не в силі піднятися на вищий рівень, щоб разом творити свідоме суспільство. Автор ставить, скоріше перед самим собою, низку гострих запитань — чому це так. І. Франко порівнює український народ з "паралітиком", який сидить при дорозі, годується тим, що пощастить вимолити у подорожніх, — і так тягне день у день.Народе мій, замучений, розбитий,Мов паралітик той на роздорожжу,Людським презирством, ніби струпом, вкритий!Твоїм будущим душу я тривожу,Від сорому ...заснути я не можу.Автор не вірить, що українському народові "...на таблицях залізних записано в сусідів бути гноєм...", що його долею буде "укрита злість, облуд-лива покірність..."Невже, веде роздуми автор, подвиги і страждання багатьох поколінь українців пройшли марно? Невже "задармо стільки серць горіло ...найсвя-тішою любов'ю...", невже "задармо край твій весь политий кров'ю твоїх борців...", невжеЗадармо в пісні твоїй ллється туга, І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, Надій і втіхи світляная смуга?"О ні!" — палко заперечує поет, бо вірить у відродження України:Не самі сльози і зітханняТобі судились! Вірю в силу духаІ вдень воскресний твойого повстання.Якби народу дати слово—вогонь, "пісню... палку, вітхненну, що міліони порива з собою..."! Але це надто важке завдання, яке, на думку поета, не до снаги його сучасникам. Його покоління знесилене журбою, попсоване сумнівами і "стидом". Воно не зможе вести за собою народ. Та прийде час, і з'являться нові люди, здатні творити нову історію своєї країни. Поет вірить у державне і національне відродження України, пророкує їй славне майбутнє: