Твір на тему " у рідному краї і бурянець пахне" будь ласка допоможіть буду дуже вдячна

У наші дні повертаються із забуття імена багатьох прославлених українців, які за часів Сталіна й застою були несправедливо звинувачені у націоналізмі. Серед них — талановитий поет, історик, перекладач, патріот Микола Вороний.

"Україно! Мамо люба!" — звертається поет до Вітчизни. Він, як справжній син своєї землі, любить і Україну, і її народ, у якого намагалися вкрасти і мову, і культуру, і Батьківщину. Саме цією любов'ю пройнята поема Вороного "Євшан-зілля" — патріотичний твір про вірність людини рідному краєві.

Чудово жилося ханському синові у князя Володимира. Хоча хлопчик був полоненим, але князь оточив його розкошами, тому згодом малий половець забув рідний степ і став чужу Руську землю за свою уважати. "І жилось тому хлоп'яті і безпечно, і вигідно".

Та ніяк не міг змиритися хан із втратою улюбленої дитини. Покликавши до себе гудця, нещасний батько попросив його відшукати втраченого сина, розказати йому про свої страждання, заспівати половецьку пісню, дати євшан-зілля, якщо не згадає син рідний степ.

Діставшись до Києва, гудець зустрівся з ханським сином, але звістка про батькову тугу залишила його байдужим. Не схвилювала хлопця й пісня про славні половецькі походи. Ніщо не зв'язувало його більше з рідною землею. Але коли гудець подав юнакові євшан-зілля, запах рідної землі, яким було напоєне чарівне зілля, вразив юнака у саме серце. Половець повернувся додому. А ми, українці?

Де ж того євшану взяти...

Ім'я Миколи Вороного назавжди вписанев історію нової української літератури. Він своєю плідною діяльністюрозширив обрії поетичної творчості. На жаль, тридцять років твори М.Вороного не видавалися. Видатного майстра поетичного слова віднесли до"новочасної українізованої дрібнобуржуазної інтелігенції". Був віннеповторним, завжди різним: то холодним, як лід, то жагучим, як полум'я.А головне — він перебував у постійному пошуку, бо мав на меті вивестиукраїнську літературу з провінційного кола на європейський рівень.М. Вороний уважав, що справжнє мистецтво повинно єднатися зборотьбою за щастя людини. Поет не може стояти осторонь суспільнихпроблем.Поезія Вороного глибоко патріотична. Серед інших поетичнихтворів силою та глибиною цього почуття вирізняється поема "Євшан-зілля".Цей твір був написаний ще в 1899 році, але зовсім недавно став відомийширокому колу читачів.Любов до рідної землі — ось те почуття, яке пронизує весь твір.Моя земля, мій край, моя кохана сторона — мовить кожна людина про своюВітчизну. Певно, так само виспівує прудкокрилий птах, коли повертаєтьсянавесні до рідного гнізда. Це божий закон любові до роду, до місця, дети пустив своє коріння в рідну землю. Горе тій людині, яка відцураласьсвого й, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блискматеринських очей та мозолисті руки батька.З болем у голосі звертається Микола Вороний до таких людей. Своїдумки й сподівання вкладає він в уста гудця, якого половецький ханпосилає на Руську землю. Музикант має на меті повернути сина з чужини дорідного батька, якому "тяжко віку доживати під вагою самотини". Алехлопець, якого князь Володимир оточив пошаною й багатством, не пам'ятаєвже свою родину, чужими йому стали й пісні половецькі:Але спів цей ніжний, любий,Ані перший, сильний, дужий,Не вразив юнацьке серце,—Він сидить німий, байдужий.Але мудрий співець все-таки знаходить спосіб зворушити душуюнака. Він дає йому понюхати євшан-зілля. І відбувається диво: пахощірідної землі відродили пам'ять дитинства, і хлопець ніби прокинувся віддовгого сну:Краще в ріднім краї милімПолягти кістьми, сконати,Ніж в землі чужій, ворожійВ славі й шані пробувати!Можна було б сказати, що все це схоже на казку, але немає в ційпоемі, як у казці, щасливого кінця. Поет наголошує на тому, що багатоукраїнців блукає по світу в пошуках щастя. І вони не розуміють, що щастяможна знайти тільки на рідній землі:Де ж того євшану взяти,Того зілля-привороту,Що на певний шлях направить, —Шлях у край свій повороту?!Можна сказати, що поема "Євшан-зілля" орієнтована й на сучасногочитача. Проблема, піднята в ній, залишається актуальною й сьогодні, борозкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І єнашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завждипам'ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми ряснимищедротами: хлібом-сіллю й піснею, чесною звитягою й милосердям доскривджених.