Допоможіть написати оповідання,казку або вірш на любу тему для 2 класу

Моє знайомство з Мурчиком Було це позаторік. Коли я гуляв у дворі зі своїми друзями. Нам було дуже сумно. Від такої нудьги,ми почали тинятися де завгодно. Сиділи біля дитячого майданчика чи просто ходили навколо дерев. Час від часу дехто вигукував: - Хлопці,давайте пограємо в козаків розбійників! - Та ні нудно – сказав Петрик. - Ну тоді давайте пограємо… у піжмурки – відказав я. - Ми вже грали у піжмурки сто разів – знову обурився Петрик. - Ну тоді… ,можливо,просто влаштуємо пікнік – сказав Толя боячись отримати критику на свою адресу. Хлопці подумали і вирішили скористатися пропози - цією Толика. Хоча Павлику вона не сподобалась. Через хвилину,вирішивши хто що візьме,розбіглися по квартирах. Та вже через мить всі на тому місті де домовились зустрілись. Довго місце для пікніка не вибирали,а сіли під великим дубом де,зазвичай,граються дівчатка. Випивши вишневого компоту та з’ївши тістечок, настрій у хлопців підвищився. І тоді вони почали грати             в шахи,шашки та інші настільні ігри. Я сидів над чимось замислювався. І раптом почув тихий звук який долину з-за гаражів:                             -М-я-я-у-у-у,м-я-я-у-у-у.     - Хлопці ви чули?- запитав я. - Що?- запитують вони дивлячись на мене здивовано. - Там хтось нявкає. - Точно ходім туди – обізвались хлопці. І цьоїж миті всі зірвали і побігли. Я прибіг перший,і побачив маленьке кошенятко,що жалібно кликало на допомогу. У нього була поранена лапка,якою він ледве міг ворушити. Всі хлопці кинулись до нього: - Бідненьке. - Хто ж його так. - Як би я бачив хто це зробив,я б йому руки відірвав. Навіть Петрик не залишився байдужим. Біля гурту хлопчаків проходив Валентин. Він дивився на них та сміявся. - Чого це ти смієшся?- запитав Роман. - Та дивлюсь на вас тут… ха-ха… Котові няньки. В чому вам подобається це кошеня? Якесь безпородне. Жах…   От я так хотів собі Персидського кота,а бабуся подарувала мені це чудовисько. Я й викинув його.            -  Ти що накоїв бовдуре! – сказав я закочуючи рукава.     Але хлопці зупинили мене кажучи:                                     - Він не заслуговує твоєї уваги.                                               - Та й кота також…                                                                     Поки хлопці зі мною говорили Валентин накивав п’ятами. Я взяв кота,заніс додому обробив ранку,та перебинту-  вав її. Котика назвав Мурчик тому,що після того,як він поїв то муркотів,ніби,дякував. Коли ж котик виріс всі хлопці заздрили мені. А Валентин чекаючи свого кота 2 роки зрозумів свій вчинок.  

НЕ СИЛОЮ, А РОЗУМОМКазка          Один чоловік пішов у ліс по дрова. Нарубав дров, сів на пень відпочити. Приходить ведмідь: — Гей, чоловіче, давай-но будемо силою мірятися!Подивився чоловік на ведмедя: дужий волохань — куди там з ним боротися! Стисне в лаписьках — й дух вийде!— Е, що мені з тобою боротися! Давай-но спершу подивимось, чи є в тебе сила,— А як дивитися будемо?Узяв чоловік сокиру, розчахнув пень зверху, вбив у розколину клин та й каже:— Якщо роздереш цей пень лапою, значить, маєш силу. Тоді я з тобою боротимусь.Ну, ведмідь, не довго думаючи, тиць лапу в розколину. А чоловік тим часом вдарив обухом по клину — той і вискочив.Тут пень і затис ведмедячу лапу, немов обценьками.Реве ведмідь, пританцьовує на трьох лапах, та ні розчепити пень, ні вирвати з нього лапу не може.— Ну що, будеш боротися зі мною?— Ні, не буду!— Отож бо, — сказав чоловік. — Не лише силою мірятись можна, а й розумом.Забив він клин знову в пень, ведмідь вирвав лапу та навтьоки в хащі без оглядки.Відтоді він і боїться зустрічатися з людьми.