ЛЮДИИИИ, ПЛИИИЗ ХЕЛП, ХЕЛП, ХЕЛП!!!!!
..............................................................
Закінчення оповідання "Дивак" Г. Тютюнник

— Снігом забило, — пояснив Прокіп. — Вітер гілля не зрушить.Дома Олесь не став ждати, доки дід з матір’ю скидають солому, швиденько роздягся і поліз на піч. Через деякий час у сінях загримали чобітьми, загомоніли.— Ото ж я й кажу, — говорив дід, — неглемедза він у тебе, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні...Потім дід увійшов до хати, заглянув на піч.— Змерз, онучку? А ти ножки — на черінь, а зверху кухваєчкою...Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив.Прокіп підняв брови сторчака.— Он диви, чого це він розприндився?— Геть, не займайте його, — сумно обізвалася мати з хатини. — Їжте вже.— А хіба я що? — мимрив Прокіп. — А йому нічого такого й не казав...Він їв швидко, винувато витріщав очі, плямкав тихіше, ніж завжди, і губив крихти в бороду.Олесь непомітно для себе заснув. А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика, злякано зойкав, коли відьма гризла дуба, і радо сміявся, коли гусиня взяла Івасика на свої крилята. Вдосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах. Народжувався новий день.