невеличкий вірш Василя Симоненка

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилати і рожевим пір’ям,Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмельні смеркання мавки чорнобровіЖдатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зеленіХлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандруватиОчі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Лист (Василь Симоненко) Знов листа мені прислала мати, Невеличкий лист - на кілька слів. Пише рідна, що навколо хати Наш садок вишневий забілів. Наче вчора бігав я до школи І садив ті вишеньки малі, А тепер гудуть над ними бджоли І поважні пустуни-джмелі. Слів таких і треба небагато, Та вони, як весняні пісні, Принесли в гуртожиток в кімнату Теплі-теплі спогади мені.