Склади подібну розповідь казкову про горіх чи каштан.Запиши.

Горіх і каштанНа краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий. - Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх. - Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде. Горіх зітхнув.- О-о! Який чудовий в каштана цвіт! То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув.Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?»Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся:- Дивись! Моїх не чіпають. Бояться. Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.Наступила осінь. Почали плоди обпадати. Зелена шкурка на них лопалась. Нападало їх так багато, що землю вкрили. Глянув каштан вниз, і каже з погордою:- Ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої.Горіх і собі глянув… А там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи. Зітхнув горіх і промовчав.- Ой! Які гарні каштанчики! – раптом почули.Це знову були діти. Вони похапцем збирали каштани.- Ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - Збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка.Глянули друзі, а ж то дорослі надійшли.- Ой! Правда! Я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей. - І я! І я! – загукала малеча. Вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. Через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани.- Тату! А що ж буде з ними? - запитав хтось. - Та, напевне, дикі свині з’їдять. Жаль стало горіху каштана. Хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. Тепер від сорому…