Твiр з початком "заходила нiч"

І ввижається бідній дівчині в старих лахміттях, що не наймичка вона, не сирота... Вона дочка-одиниця багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії килими, дукачі срібні... Та не милі їй вони, бо не хоче її любити козак молодий. А той козак — такий хлопець, яких уже немає тепер: він у пишному вбранні, що сяє, як сонце. Під ним грає кінь вороний, а в того коня горять на ногах золоті підкови, срібні виблискують стремена.

Сидить козак на коні перед нею, хороший і вільний, як вітер степовий, а вона стоїть перед ним засмучена та стиха докоряє йому, що не по правді він з нею живе...Тужить, розливається голос дівчини, і лунає-розлягаеться по сонному степу живе оповідання про дівчину та зрадливого козака.

«Ой вистели, дівчино,— дає глузливую козак дівчині пораду,— ой вистели килимами двір, щоб не скаляв мій кінь вороний золотих підків,— тоді буду до тебе ходити»«Ой посади, дівчино, край воріт вербу, тоді буду до тебе заходити».Та не одурити козакові дівчини! Почула вона серцем гіркую правду, і тихим безнадійним смутком забриніли останні слова пісні:

Я й садила, я вже й поливала,—Не приймається.Брешеш, брешеш, молодий козаче,—Ти цураєшся.. . . . . . . . . .Стоїть дівчина, схилившись до верби головою, сльози миті і ріс рукавом драної свитини. Стоїть з жалощами її серці, засмучена й обмарена чарівними малюнками дивно минулого, давно забутого, вільного й шумливого життя її рідного краю.

і це ще не все

з таким початком ми писали переказ, тобі теж переказ потрібен?