Складіть тези прочитаного.
Термін «кітч» виник порівняно недавно — у другій половині ХІХ століття. Тоді цим німецьким словом називали бульварні пустопорожні книжки для масового читача, а пізніше ним нарекли будь-який сурогат справжнього мистецтва. Нині про кітч говорять, пишуть, сперечаються мистецтвознавці, культурологи, соціологи, літературознавці. Йдеться передовсім про примітивні фільми й телешоу, бульварні газети, бездарні книжки, несмак у побуті. Сьогодні кітч просто заполонив світ, він набирає сили за допомогою телебачення, радіо й преси, проникаючи в кожну домівку.

Класичним зразком кітчу на телеекрані є численні «мильні опери» — нескінченні, сентиментально-солодкаві телесеріали про проблеми якоїсь бразильської чи американської родини.

Для кітчу характерні дві особливості: зовнішня красивість та внутрішня спрощеність. Найрізноманітніші історії Попелюшок жіночої і чоловічої статі, незалежних жінок, які впевнено вибудовують кар’єру, енергійних ковбоїв, що ні сіло ні впало стають мільйонерами, багатьма глядачами сприймані на диво серйозно. Чому? Як можна вірити в такі нісенітниці?

Споживачів «телемила» умовно можна поділити на дві категорії. Для першої телесеріал — усвідомлена втеча від щоденних проблем та клопотів у світ снів і фантазій. Для другої категорії (а це люди, цілком і повністю задоволені собою) — прагнення полоскотати власні почуття, це викликає на їхніх очах сльози замилування власною співчутливістю, власною добротою, власною витонченістю. Ось я який (або яка)! Такий самісінький, як герой телесеріалу! Здатний на подвиг, на вічну любов, на вірну дружбу, звичайно, якщо випаде нагода… Нагоди не випадає, тому такий телеглядач неспроможний подивитися на себе тверезо збоку. Серіал він дивиться, ніби в дзеркало на себе милується. Ілюзію сприймає за бажану реальність…

І кітч, і справжнє мистецтво для зведення своїх споруд використовують той самий будівельний матеріал. Але в одному ви5падку виходить заселений живими людьми будинок, а в другому — декорація, з вікон якої визирають манекени. Проте мильні серіали вриваються до нашого життя все завзятіше…

-  Термін "кітч"  виник у другій половині ХІХ ст.. У Німеччині це були бульварні пустопорожні книжки для масового читача, потім - сурогат справжнього мистецтва, а нині кітч - це фільми й телешоу, бульварні газети, бездарні книжки, несмак у побуті. - класичний зразок кітчу на телеекрані це "мильні опери"-Для кітчу характерні дві особливості: зовнішня красивість та внутрішня спрощеність. -споживачів "телемила" умовно можна поділити на 2 категорії : І - усвідомлена втеча від щоденних проблем та клопотів у світ снів і фантазій та ІІ -прагнення полоскотати власні почуття, це викликає на їхніх очах сльози замилування власною співчутливістю, власною добротою, власною витонченістю.-  справжнє мистецтво - це ніби заселений живими людьми будинок, а кітч — декорація, з вікон якої визирають манекени.