розповідь про горіх чи каштан

Твій день лягає жертвою до ніг убитий, пошматований тобою. Терпкий і бурий – молодий горіх, Що мастить губи барвою гіркою, Коли осердя хочеш досягнути. Вгризайся, терпкотою захлинись! Це терпкота життя, а не отрути. Отруту потім спробуєш колись. А зараз – відгризай луску зелену, На землю спльовуй бурий-бурий сік. Ядро чекає. Жертву на арену! Твій день терпкий, як молодий горіх.

такий вірш в розповіді про горіх ти можеш використати всвоєму творі.

Ріс на центральній алеї міста каштан. Задумливо дивився на машини, що проїжджають поряд, привітно усміхався перехожим, легенько кивав важкими гілками дітям, які пробігали біля нього, ніби запрошуючи до розмови. Він ніжно всміхався сонечку, дякував йому за золоті промені. Звідкись налетів грайливий вітерець, заплутався у побурілому каштановому листі, злегка доторкнувся до гілок — і тротуаром почали вибрикувати блискучі, ще вологі від шкаралупи каштани. їх тут же підхоплювали пішоходи, ніжно їм усміхалися, пестили їх руками і ховали до кишень, у сумки чи просто несли на розкритих долонях, милуючись карими красенями. Каштан ще не вилупився зі своєї темно-зеленої долівки, вкритої густими гострими колючками. Шкаралупка лише тріснула посередині, і звідти лукаво посміхався кароокий каштан