Майже щодня мені доводиться спостерігати таку картину. Переповнений автобус чи тролейбус зупиняється до виходу пробирається чоловік чи жінка, енергійно ...
Напишіть продовження пліс дуже треба

дякую но це не той твір

Продовження:Енергійно я йду у автобус. Я дуже хотів заняти переше місце, адже я хотів побачити усе зі всіх ракурсів. Уже проходжу, нібито нічого не заважає заняти місце біля водія але...Тут припхався старий дід. Це у мене викликало обурення. Зі злим обличчям я пішов сідати на останнє місце в автобусі. У у мене в  голові такі думки, обуренність і смуток:-Як так можна, я хотіла заняти. Хіба цей пень старий не побачив, що я рвався на своє місце, а він штовхнув і не вибачився,- і тут у мене засяяли очі від сліз. Але я стримався, бо людей тут багато, бо подумають що якийсь не адекватний. Уже пройшло 6 хвилин чи то 10, і на задні двері йде той  старий дідусь і каже:-Привіт, хлопчику. Я побачив, що ти хотів сісти на переднє місце, прсто я трохи глухий та сліпий, а спереду я побачу зупинку і почую відповідь водія,-промовив дідусь.-Так ви насправді не хотіли мене скинути з місця?,-незрозумівши я запитав у нього.-ШО,ШО?,-запитав дідусь хриплим голосом.-Я запитав, чи ви справді не хотіли мене скинути  з мого  місця?,- підійшовши, я  запитав у дядечка.-Ні, вибач я не хотів, я також люблю сидіти на цьому місці.І вибач за мою глухомань,-посміхнувшись відповів дідусь.-Ааа, значить ми подібні.-Та, хлопчику. Доречі,як тебе звати і де ти живеш?-Мене звати Ігор, для друзів і для вас я Ігорка. Живу на вулиці Науковій 5.-Ааа, так ми сусіди, я живу там же. Дивно що ми не побачились?-Я переїхав декілька місяців тому.-Ой пора кінчати розмову, моя зупинка.ЗУПИНІТЬ!,-прокричав дідок.Я вийшов із автобуса і радісно пішов додому робити доклад на тему "Толерантність". І на наступний день я отримав 12 і знову ми зустрілися з дідусем."Ось так, люди,навіть якщо вам хтось дуже не сподобався,не спішіть робити доведення що людина погана, адже за угрюмою маскою ховається добре і чуйне обличчя"-такі були останні рядки у моєму докладі