допоможіть написати казку  про двох хвальків-розбишак

 Одного разу літав він із своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та й знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже:- Мої зернятка! Я знайшов! А чужий і собі:- Мої! Коли мої! Коли мої!І почали битися. Та так б'ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір'я з них летить. Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись і сидять, та вже й забулись, за що була бійка. Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, аж зернят вже й нема! По дворі ходить курка за курчатами, квокче та промовляє:- Дурні бились, а розумні поживились, дурні бились, а розумні поживились!- Що ти кажеш? - питають горобці.- Та то я дякую вам, що ви такі дурні! От поки ви здуру бились, то я з своїми курчатами поснідала вашими зернятками! Що то, сказано, як хто дурний!.. Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може б, з вас птахи були!..Чужий горобчик розсердився за таку мову.- Вчи своїх дурних курчат розуму, а з мене й мого розуму досить! - підскочив, тріпнув крильцем, цвірінькнув та й геть полетів. А наш горобчик зостався і замислився."А правда, - думав він, - краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася, а я мушу голодний сидіти".Подумав, подумав та й почав просити курку:- Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні!- Е, ні! - каже курка. - Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі, - он своїх діточок чималенько, поки-то всіх до ума довести! Шукай собі інших учителів! - та й пішла собі в курник.